Цього ранку на моніторах школярів комп’ютерного класу буде зазначено: «20 грудня 3210 року. Тема уроку: «Битва на Кальміусі». Саме так з подачі істориків зватимуть у майбутньому події, відомі нам як АТО, гібридна війна чи тимчасова окупація певних територій Донбасу. І навіть безнадійні двієчники впевнено відповідатимуть: головною причиною поразки і захоплення проросійськими варварами ХХІ століття Донецька та інших населених пунктів Донбасу став жахливий період політичної та олігархічно-кланової роздробленості України. Тобто орди знавіснілих маргіналів і раті регулярних військ сусідньої агресивної імперії, які цинічно порушили наш державний кордон, виявили головне слабке місце тодішньої України — розпорошеність і брак єдності.

І якщо для наших нащадків-школяриків це буде абсолютно нова тема, то ми з вами — сучасники тих зловісних подій щось подібне колись уже вивчали на уроках історії. Пам’ятаєте? Ішлося також про нищівні поразки військових дружин Київської Русі на території Донеччини: похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 року та битву з монголо-татарським військом на річці Калка 1223-го. Зокрема останнє жорстоке побоїще у донецькому степу обернулося для наших предків такою жахливою катастрофою, як написано в одному з літописів, «якої ото не бувало ніколи». І першопричини згаданих військових невдач — феодальну роздробленість Київської Русі – ми вивчали майже всі наступні тисячу років. Утім, як показують теперішні події, цього уроку, на жаль, так і не засвоїли.

Що ж, із сивої давнини також відомо, що історія має здатність повторюватися двічі: вперше — у вигляді трагедії, вдруге — у вигляді фарсу. А як ще назвати нинішню ситуацію в Україні, коли навіть на третьому році гібридної війни наше суспільство досі перебуває у найбільш вразливому стані для внутрішніх і зовнішніх недругів? «Україна стала жертвою… цього … Як його? — трохи затинаючись, почне відповідати на уроці 3210 року якийсь пересічний школярик Олег Смартфоненко. А далі, нишком позираючи на екран гаджета, заторохтить уже значно жвавіше: «Згадав! Вона потерпіла від древнього і підступного принципу «Розподіляй і владарюй»! А його довго і послідовно використовувала сусідня держава для того, щоб той… Ну, щоб ослабити країну перед запланованим у неї вторгненням». А Настя Айфончук (безперечно, відмінниця), чемно піднявши руку, доповнить: «Деякі сучасні історики вважають, що битву на Кальміусі було програно задовго до її початку. Чому? Бо протягом багатьох років потужна п’ята колона свідомо розділяла державу на протилежні за світоглядом і менталітетом регіони, цинічно сіяла міжнаціональну ворожнечу між так званими бандерівцями на заході і москалями та сході».

Та навіть без екскурсу в далеке майбутнє, в якому причини і наслідки битви за Донбас вивчатимуть у початкових класах, ми вже й нині все це пізнали на власному гіркому досвіді. Адже поки наївно сподівалися, що наші воріженьки самоліквідуються, вони понад два десятиліття таємно і відкрито докладали неабияких зусиль, щоб розвалити Україну зсередини. І саме у цей непростий час становлення держави до влади дорвалися такі рідні політики-управлінці, за існування яких нам навіть ніяких зовнішніх ворогів не потрібно! Як підсумок — два десятиліття Україну роздирали суперечності і тривали безкінечні війни між політичними партіями, потужними фінансово-політичними кланами, організованими злочинними угрупованнями.

Неписаний закон «Розділяти, щоб царювати!» став головним навколополітичним принципом боротьби за владу настільки, що деякі царьки навіть не помітили початку бойових дій на сході України і тимчасової окупації наших територій. Щоправда, був один важливий момент, коли навесні й улітку 2014-го агресивний правитель Кремля зробив для об’єднання України більше, ніж наші політики за минулі два десятиліття. Однак так сталося, що неабиякий сплеск патріотизму і національної свідомості спостерігався здебільшого знизу — серед пересічних українців, людей незаможних чи середнього класу. І тоді утворилася глибоченна прірва між ними і заможними представниками вітчизняної еліти, яка знову розділила Україну саме у розпал битви на Кальміусі. Бо в той час, коли маленькі співвітчизники відривають від себе передостанні кошти для харчування, обмундирування, лікування та озброєння українських бійців, владні товстосуми не поспішають розщедрюватися. Зате позичивши очі в Сірка, декларують такі статки, на які можна створити і озброїти не одну надсучасну армію. І ні для кого не секрет походження тих мільйонів і мільярдів, які кожен із власників та всі його небідні родичі не змогли б надбати легальним способом, навіть якби почали працювати у три зміни і заощаджувати ще з часів битви на Калці — 1223 року.

Чимало води витекло в Кальміусі посеред Донецька відтоді, як місто окупували проросійські незаконні збройні формування. І треба дивитися правді у вічі: через причини, які вивчатимуть школярі прийдешніх поколінь, баталію на берегах річки на цій території ми програли. Але поки що. Бо війна триває. І віриться, що на одному з уроків у далекому майбутньому діти знову повернуться до битви на Кальміусі, розповідаючи про передумови та наслідки перемоги, яка рано чи пізно таки відбудеться в цих місцях.