Днями пригадався випадок із далекого шкільного дитинства: не те щоб курйозний, бо з елементами дитячого екстремізму, але й не настільки важкий, аби ототожнювати з чимось складним та драматичним.

Одного дня в нашій школі з’явився новенький учень Павлик, батьки якого переїхали до селища, купивши хату. Як водиться, прибулий відразу опинився в центрі уваги ровесників. Начебто хлопець як хлопець — щоправда, сягнистий, довготелесий, рудий аж до вогненності. І неймовірно спокійний та незворушний.

Важко сказати, чому в класі його, як мовиться, не прийняли за свого. І насамперед хлопці. Спершу тихенько кепкували з нього, потім почали дражнити. То на перерві підніжку хтось поставить, то на уроці позаду «ріжки» прилаштують, то портфель перекладуть з парти на парту, то… І все це супроводжувалося колективним сміхом, який навіть переходив у регіт. Словом, улаштували Павликові ледь не пекло.

Уже й учителі почали помічати це, робили зауваження, просили. Та куди там — кпини і глузування тривали. І ось одного разу на уроці фізкультури, що проходив на вулиці, один із хлопчаків, до речі, маленький і плюгавенький, але затятий до нестями, знову почав «діставати» Пашу.

Було це у квітні, тільки зійшов сніг. Юний задирака настільки захопився чіплянням, що не помітив, як Павлик раптом різко нахилився до нього, взяв за барки і на витягнутих руках підняв над собою. А затим повільно пішов у напрямку до однієї з найглибших калюж. Усі — учні й навіть учитель — завмерли. За якихось 10—15 секунд Павлик доніс юного бешкетника до глибоченької калюжі, ще вище підняв над собою, а потім повільно уклав у воду — брудну і холодну…

Після того випадку всі глузування як рукою зняло, а до Павлика почали ставитися хоч і не з шанобою, однак із певною пересторогою.

Ця історія згадалася, коли вкотре в інтернеті натрапив на інформацію про булінг, який останнім часом дедалі активніше дає знати про себе.

Безперечно, тоді ні Павлик, ні учні, ні вчителі нічогісінько не знали про булінг, який хоч і був, але з ним справлялися без особливих зусиль.

А зараз? Дійшло до того, що Верховна Рада змушена приймати окремий закон, який захищає учнів (і не тільки їх, а й навіть учителів і загалом дорослих) від агресії, жорстокості, переслідувань тощо, додавши до булінгу ще й мобінг, зокрема й в інтернеті.

Бо, виявляється, і серед дорослих почастішали випадки цькування, морального та психологічного тиску на окремих членів колективу або ж навпаки: знаходиться один «мобінгіст», який створює таку атмосферу, що хоч тікай світ за очі. Раніше таким «бунтівникам» усе сходило з рук, хоча скрізь їх намагалися позбутися під будь-якими приводами. Нині ж вони настільки відверто розперезалися, що навіть законодавство не завжди спроможне їх «стриножити».

Нещодавній приклад із Хмельниччини, де один із місцевих лоботрясів настільки допік педагогові, що той змушений був шукати захисту в суді. І що з того? Батьки справно сплатили штраф, а їхнє чадо й досі не може вгамуватися, бо «не поважає вчителя».

Цей та інші факти коментують численні користувачі соціальних мереж. І чи не всі погоджуються: з такими проявами безчинства і нахабства треба боротися набагато жорсткіше, реагувати рішучіше, бо окремі юні зухвальці вже «сіли на голову і звісили ноги». Чого чекати від них у майбутньому, якщо ще у школі дозволяють собі нахабно та зверхньо поводитись із учителями, однокласниками, знайомими, сусідами?

Подібне відбувається і серед дорослих, котрі іноді в колективі знаходять такого собі цапа-відбувайла і звалюють на нього усі мислимі й немислимі гріхи. Така людина, загнана в глухий кут, іноді опиняється на психологічній межі, що може призвести до непоправних наслідків.

Кожен такий випадок потребує ретельного аналізу і реагування. Але насторожує, що останнім часом жорстокість, агресія, непримиримість стосовно ближнього (на роботі, навчанні, місці мешкання тощо) проявляються дедалі частіше.

І це вже питання не так до психологів, як до правоохоронців, хоча й вони не в змозі поставити надійний заслін ні булінгу, ні мобінгу.

То що, справді звіріємо і маємо те, що передбачав поет: «Чи прийшли вже звіролюди? Чи гряде людинозвір?»