Рівнянка Ольга Пасічник понад два десятиліття живе із сім’єю у Варшаві. Втім, часто вона буває там аж… півтора місяця на рік: богемне життя, що складається з репетицій та виступів на найпрестижніших сценах світу (її унікальне сопрано зачаровує публіку), не залишає жодних шансів одомашненню.

Тим сильніше дорожить вона унікальною нагодою побувати в родинному гніздечку, котре тепер перемістилося з Рівного до Острога. Відкрию секрет: її батько — ректор Національного університету «Острозька академія» Герой України Ігор Пасічник, мама — професор математики того ж університету Ядвіга Пасічник. Саме в давньому Острозі ми дивом зустрілися з Ольгою.

Кінець світу настане тоді, коли людство втратить здатність сміятися. Цю на перший погляд спростовну тезу  все-таки варто сприйняти серйозно.

Багато років тому кілька  молодих талановитих людей з класичною базовою освітою вирішили  почати із себе. А від дружніх шаржів перейшли до  організації тематичних виставок, згодом  вибралися на міжнародний  рівень і здобули широке визнання.  Так утворився «Архігум»,  учасники якого, як самі зізнаються, традиційно розтинають усілякі нариви на суспільному тілі, вважаючи,  що сміятися ніколи не гріх.

Свічка — знак нашої любові. Її запалюємо на Новоріччя і у Святвечір, на весіллі і на хрестинах, на романтичних зустрічах і в церкві. У час відходу людини у вічність теж палахкотить свічка, нехай і смутку великого додає рідним та близьким, проте все-таки відсвічує любов’ю й запалює світло пам’яті. Нині можна у крамницях придбати різні за формою, розмірами, кольором свічки і, здавалося б, немає вже місця в цій царині для подивування. Та зачекайте-но! Он у маршрутці їде юнак, а в руках тримає свічку, що вся в якихось завитках. Одразу збагнеш: художній витвір. Хіба ж можна  не поцікавитися?!  

Щороку напередодні дня народження поета Василя Симоненка (8 січня) на Черкащині присуджується літературна премія імені славного земляка. Так було й нині. За кілька тижнів до відзначення пам’ятної дати стали відомі імена переможців творчого змагання.
За повідомленням голови конкурсної комісії Володимира Поліщука, лауреатами Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка стали поетеса Олена Гусейнова з Києва за збірку віршів «Відкритий райдер» у номінації «За кращу першу поетичну збірку» та поетеса Наталія Горішна з Черкас за збірку поезій «Під сонцем серця» в номінації «За кращий художній твір». 

Ви ще й досі кутаєте куплений морозної днини букет живих квітів під кількома шарами целофану? Тоді вам неодмінно потрібно  відвідати київські пагорби, де днями розквітла незвичайна експозиція, головний девіз якої можна сформулювати так: холод продовжує життя. А в ролі спраглих прожити якомога довше виступають  троянди, цикламени, гвоздики та  орхідеї майже тисячі відтінків.
На  виставці, ініційованій комунальним  об’єднанням «Київзеленбуд»,  представлені роботи з усіх десяти столичних районів.

Ще до настання нового року в Закарпатті відкрили лижні сезони відомі курорти Красія, Плай і Драгобрат. Кожен із них нині володіє всім для вдалого відпочинку — спусками та підйомниками (перші два — сучасними крісельними), готелями, пунктами прокату спорядження. Ціни, щоправда, кусаються: в середньому по 15 грн за один підйом з довжиною траси понад кілометр. Дуже важливо, що в цих туристичних місцевостях працюють снігові гармати, які створюють повноцінну зиму за найменшого морозу.  

Ця хвороба пожирає не тільки тіло, а й душу. Вона схожа на смерть, адже врешті-решт хворі доводять себе до стану ходячих скелетів. Ця хвороба приходить несподівано, різким кроком ступає на поріг свідомості, і людина вже не може себе контролювати.
Клінічний перебіг нервової анорексії — свідомої відмови від їжі — описано давно. Жертвами цієї хвороби були акторка Джейн Фонда, принцеса Діана, манекенниці Твіггі й Кейт Мосс. Останніми роками таких страждальців стає дедалі більше. Починається все досить безневинно. 

Колись фестиваль «Тер­нопільські театральні вечори. Дебют» називали «вересневою розрадою», через фінансові проблеми його кілька років не проводили, а десятий, ювілейний, заледве зібрали аж білосніжного грудня. Підтримка високого професійного мистецтва, збереження та розвиток традицій, пошук талановитої молодої української режисури — його основне завдання.
Нинішній фестиваль відбувався під знаком світлої пам’яті двох особистостей. Відзначили 125-річчя від дня народження видатного режисера-реформатора Леся Курбаса, якого 75 літ тому розстріляв більшовицький режим. 

 Сьомий за рахунком Форум європейських та азійських медіа (ФЄАМ), який щороку організовує Російське інформаційне агентство «Новости», цьогоріч відбувся у Мінську. Столиця Білорусі зустріла понад 200 представників із країн СНД, Балтії та Грузії снігом та морозом. Але погода не завадила учасникам долучитися до жвавого обговорення проблем, з якими стикаються сучасні ЗМІ, та окреслити шляхи їх розв’язання.
Хоч як дивно, але саме доступність інформації, подарована Всесвітньою павутиною, стала справжньою проблемою для сучасної людини.

 ...Цікаве запитання: чому саме в новорічну ніч ми особливо не байдужі до їжі та напоїв? Чому руки самі тягнуться до чергового шматочка звабливого делікатесу? По-перше, тому що це — традиція. По-друге, кажуть фахівці, умовна кодова назва цієї ночі — «коли все можна». Тому й з’являється відчуття відсутності меж, зокрема й у їжі. А ще, як відомо, їжа — це спосіб зняття стресу, особливо взимку.
Отож довгоочікувана новорічна ніч — не час закликів до раціонального харчування. Тому розповімо про досить прості, але дієві правила, що дадуть змогу відзначити щедрі на застілля зимові свята з найменшими втратами для здоров’я.