КіноТеатр

  • Андрій ЧИРВА

    Вірю. Але вірити не хочу

    Шкода, що немає про війну серіалів українського виробництва. Щоб, знаєте, знято було по-сучасному, з сьогоднішнім баченням усього того страхіття. Щоб сюжет — не відірвешся. Немає…  

  • Віктор ШПАК

    Футбольний міф за сталінським рецептом

    Нова російська кінокартина, випущена в прокат відразу до двох знаменних подій — початку Євро-2012 і 70-річчя прославленого навіть голлівудськими кіномитцями «матчу смерті», — без глядача не залишиться. Тим більше, що відомі кіноактори Сергій Безруков і Єлизавета Боярська вкотре продемонстрували високий рівень виконавської майстерності, а трагізм зображених на екрані подій справді бере за живе. Та, на жаль, творці чергового російського фільму «про війну» лише додали аргументів на користь тих, хто намагається трактувати всенародну війну з «коричневою чумою» як чуже нам «совєтсько-германське» протистояння двох тоталітарних режимів. Так, ніби серед радянських громадян, які віддали життя за Перемогу, майже кожен третій — не родом з України або не українець за своїм етнічним походженням.  

  • Лілія БОНДАРЧУК

    Актор Володимир НІКОЛАЄНКО: «Юрій Мажуга, почувши мій голос, сказав: «Мабуть, ви йдіть спершу до армії»

    Є  актори, яких впізнаєш передусім за їхнім голосом. Володимир Ніколаєнко, актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, працює і на кону, й поза його межами: зокрема біля мікрофона, озвучуючи кіно і мультфільми, начитуючи невеличкі монологи для радіопрограми «Від суботи до суботи».
    Спеціально для «УК» відомий франківець розповів про шляхи, якими йшов до акторської справи, і тих, хто скеровував його на них.
     

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Це потрібно живим

    Як і в кожному місті, в Дніпропетровську є вулиці, названі на честь видатних людей, в тому числі й героїв Великої Вітчизняної війни. Городяни звикли до цих назв, та, на жаль, не всі знають про подвиги і долі тих, хто заслуговує, щоб про них пам’ятали.
    Іменем Павла Гусенка названі і вулиця, і студентська поліклініка. Але не всі, особливо нинішні студенти знають, що наш  земляк, Герой Радянського Союзу був командиром ескадрильї бомбардувальників, здійснив майже 200 бойових вильотів, звільняв від фашистів Дніпропетровськ і Харків і героїчно загинув 20 вересня 1944 року поблизу польського міста Прешов. 

  • Олена ОСОБОВА

    Як прожити один день за десяток років

    Зворушливий у своєму невігластві і спробах усвідомити буття не тільки як життя плоті, а й Духа десятирічний хлопчик Оскар помирає в лікарні від раку. Батьки не відразу знаходять сили разом з ним прожити гідно останні відведені синові дні. Більше душевної мужності виявляє доглядальниця, колишня чемпіонка з боротьби, яку діти з лікарні прозвали Рожевою Дамою. Коли хлопчик випадково дізнається, що йому залишилося тільки 12 днів, життя для нього особливим чином прискорює свій перебіг. Рожева Дама пропонує гру: вважати один день за десяток років.  

  • Олексій СУХОРУКОВ

    Чому плутають ринок форекс із біржовим?

    На недавній передачі про інтернет-трейдинг на телеканалі «Інтер», де йшлося про обман на форексі, на телеекрані демонстрували графіки… фондової Української біржі та інформацію з регульованого біржового ринку, хоч до торгівлі на форексі ці дані не мають жодного стосунку. Та, на жаль, більшість журналістів не відрізняє біржовий ринок (торгівля цінними паперами. — «УК») від форексу (торгівля валютами різних країн).  

  • Павло КУЩ

    Що ти зробив під час телереклами?

    Про телевізійну рекламу вже багато сказали, повідали, випалили, процідили, промимрили, пробубоніли, прохрипіли, простогнали, просичали, прошипіли, прогарчали і прогорланили. А ще сопіли, кректали, зойкали, йойкали, верещали, гримали, кричали, репетували, голосили, лементували, надривалися. Втім, дехто на цю теленапасть реагував мовчки, намагаючись притьмом підбігти до телевізора і розбити його, розтовкти, розтрощити, розчухрати, розчерепити, провалити. Та в останній момент вистачало духу тільки вимкнути рекламне бачення…  

  • Лілія БОНДАРЧУК

    Українська «Сто п’ята сторінка про кохання» — російському глядачеві

    Цього року його програму склали постановки із Білорусі, України,  Латвії, Литви, Естонії, Казахстану, Киргизії, Ізраїлю. Відкрила фест вистава Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки «Сто п’ята сторінка про кохання», поставлена Михайлом Рєзниковичем.
    Санкт-петербурзький глядач знає Театр ім. Лесі Українки за попередніми роками, коли в рамках «Зустрічей у Росії» він репрезентував «У полоні пристрастей (Камінний господар)» Лесі Українки та «Фердинандо Крапп написав мені цього листа…» Танкреда Доста та Урсули Еллер. 

  • Валерій МЕЛЬНИК

    Кіносекрети колишнього китобоя

    У дитинстві маленький Борис Ревенко мріяв про фотоапарат і велосипед. Другий мав прислужитися, щоб… поїхати на ньому в Африку — знімати мавпочок. Звичайно, мама — проста селянська жінка — дозволити синові такої розкоші не могла. Який там велосипед або фотоапарат, коли в сім’ї й на хліб насущний не завжди є?! Проте свою заповітну мрію Борис таки здійснив.  

  • На печі — як на «Титаніку»

    Ці діалоги я почула під час відрядження, чекаючи на автобус до Чернігова. Здається, до них варто прислухатися нашим телевізійникам.

     —…А що ж, ми так і живемо: день минув — то й слава Богу! — дві бабусі на лавці проти сонечка і сірий гребенястий красень, що сокорів поруч на огорожі, раділи теплому весняному дню. За кілька кроків від них розташована автобусна зупинка, тож старенькі розважалися, коментуючи, хто звідки приїхав і хто куди від’їжджає.

    — Вам тут і телевізора не треба — всі новини перед очима! — привітно пробасив огрядний чоловік.

    — Та нехай йому трясця — тому телевізору! — щиро вигукнула бабуся в синій хустці. — Я ось Аксені розказувала, як учора новини по Києву дивилася.

    Бабця в чорно-зеленій картатій хустині згідливо покивала головою.