Аналіз нинішнього стану справ у фронтовій та прифронтовій зоні показує, що митарства військових, пов’язані із забезпеченням харчами та обмундируванням, які були з початку АТО, — позаду. Війна не скінчилася, однак поменшало закликів до збору найнеобхіднішого для війська. Ситуація змінилася. Справа за захисниками. Їхні дії на сході країни стали зрозумілими для місцевого населення не через гасла, а через конкретні справи. В години затишшя, і так було навіть у ті перші, гарячі і не зовсім ситі тижні війни, українські солдати ділилися своїми пайками з дітьми і місцевими жителями, які не покинули домівку, обстрілювану бойовиками, склили побиті вибухами шибки, накривали пошкоджені дахи. Військові медики надавали невідкладну допомогу місцевим. 

У якому війську служити добре? Звичайно ж, у мирному. Але… в один момент війна перевернула життя тисяч українців. Одні втікали зі сходу від смерті й розрухи. А інші — із заходу, центру, півночі, полишаючи домівки, бізнес, комфортні робочі місця, сім’ї й дітей, рушали туди, де їхня поміч була вкрай потрібною. Вони стали на захист своєї землі. До когорти добровольців активно долучалися жінки, дівчата — пацанки і панянки. Згодом навіть скептики-чоловіки погодилися: жінка і військова справа поєднувані. Це засвідчили участь жінок у боях і досягнуті результати. Маючи офіційну посаду на полі бою комірниці чи кухаря, жінки виконували бойові завдання як розвідниці, стрільці. Прекрасні результати не лише вразили чоловіків, а й змусили військові чини врегулювати питання призначення на бойові посади жінок. 

Від злагодженої командної роботи кожної з ланок Збройних сил залежить кінцевий результат поставленого й виконаного завдання. Кожен із підрозділів на полі бою має свою вагу. Звісно, й медицина теж. Про матеріальне забезпечення, нововведення, кадри, плани, над реалізацією яких уже працюють у сфері військової медицини, поінформував під час брифінгу начальник Центрального військово-медичного управління — начальник медичної служби ЗСУ полковник медичної служби Едуард Хорошун. За його словами, нині забезпеченість військових частин ЗСУ медичним майном становить 90%, лікарськими засобами — 87%.  

«Куплю бойові нагороди —продам бойові нагороди». Слова, які мені особисто ріжуть душу, коли проходжу повз молодиків із табличкою в руках і цим бездушним написом. Здивування викликає те, що в когось є апетит на чуже, зароблене не завжди лише потом, а й кров’ю. Сьогодення порушило питання оновлення нагород для воїнів, які захищають країну від російського агресора. Нині ця тема набула особливої ваги. Завдяки подвигу тисяч солдатів, сотень волонтерів і капеланів, небайдужих громадян державі вдалося зберегти цілісність і суверенітет. Нині з-поміж першочергових завдань — гідно відзначити подвиг захисників. Громадські діячі висловлюють пропозицію запровадити для кожного учасника бойових дій відзнаку. 

Боєць добровольчого батальйону «Айдар» В’ячеслав Хільчишин родом із Рівненщини. Молодий, небагатослівний, міцний духом і тілом, упевнений у собі чоловік. Такими чеснотами наділила його природа. Не зрадив він їм, залишившись точнісінько таким і після тяжкого поранення. Під час бою в селі Хрящувате на Луганщині осколком від танкового снаряда йому зачепило руку. Звідти 15 серпня 2014 року потрапив до Харківського військового госпіталю. Лікарі докладали зусиль, аби зберегти кінцівку. На жаль, боротьба закінчилася ампутацією. Тоді в госпіталі важко було усвідомлювати свій стан. Втративши руку, не втратив смак до життя. Побачив поруч із собою побратимів із різними пораненнями. У когось воно було легше, ніж у нього, а хтось потайки заздрив Славковому стану. Після лікування в Київському центральному клінічному госпіталі, щойно лікарі дозволили протезування, потрапив у Німеччину. Вже з-за кордону повернувся зі встановленим протезом правиці Mikellangelo. 

Фінансування сектору безпеки та оборони наступного року, зважений розподіл коштів — ці питання стали наріжним каменем засідання РНБО напередодні внесення до Верховної Ради проекту головного кошторису держави на 2017 рік.

«Ключова позиція, яку ми повинні забезпечити цим проектом державного бюджету, — 5% ВВП має бути зафіксовано на видатки оборони і безпеки», — підкреслив під час зібрання Президент Петро Порошенко. — Цього року я буду уважнішим до виконання ще одного рішення Ради національної безпеки і оборони — щоб 3% із цих 5% було спрямовано винятково на оборону. Загальна цифра фінансування становить 129 мільярдів гривень». 

Лише коли російський окупант почав вибухами нищити українську землю, збагнули: армія в нас не просто поза увагою держави, суспільства, а й розвалена-розкрадена, зазнала значної руйнації особливо в час так званого позаблокового статусу України. Наприкінці листопада 2012 року депутати міської ради висловили стурбованість на адресу тодішніх глави держави та міністра оборони через те, що артилерійська бригада, яка дислокувалася тривалий час в обласному центрі й мала почесна найменування «Тернопільська», не ввійшла до перспективного складу ЗСУ. Її вдалося, так би мовити, повернути до життя після початку воєнних дій на Донбасі. Взялися відновлювати й об’єкти інфраструктури військової частини в Теребовлі. У влади області є велике бажання докластися до подальшого розвитку таких армійських одиниць у Бережанах і Чорткові. Тож нині першочергові завдання влади й військових — популяризація служби за контрактом. 

Для успішного виконання поставленого командиром завдання у зоні АТО необхідно як мінімум дві складові: мотивація й спорядження для бійця. У той час як військовослужбовці виконують свій обов’язок із захисту територіальної цілісності, чиновники працюють над поліпшенням умов служби та соціальним захистом солдатів і членів їхніх сімей, а також над розробленням і ремонтом озброєння. Про це повідомив заступник міністра оборони України — керівник апарату генерал-лейтенант Олександр Дублян.

За його словами, для прискорення вирішення проблемних питань у соціальній сфері, які турбують учасників АТО та членів їхніх сімей, у Міноборони створено міжвідомчу робочу групу з питань сприяння учасникам та інвалідам АТО (сім’ям загиблих) в отриманні належних їм соціальних пільг і проведенні роз’яснювальної роботи з популяризації військової служби. 

У складі оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь» з липня 2015-го по січень 2016 року офіцери групи цивільно-військового співробітництва (ЦВС) налагоджували співпрацю з цивільним населенням у місцях зосередження військ, надавали посильну допомогу тим, хто її найбільше потребував, доставляли людям гуманітарні вантажі, сприяли у відновлюванні зруйнованої війною інфраструктури населених пунктів тощо.

— Я прибув у зону АТО першим зі складу своєї групи, — розповідає полковник Олексій Тарасенко. — Протягом тижня, як то кажуть, входив у курс справ, знайомився з командирами підрозділів, вивчав обстановку, яка склалася на той час, об’їхав майже всі міста та селища, розташовані поблизу лінії розмежування в зоні АТО, зустрівся з тамтешніми керівниками місцевої влади та поспілкувався з багатьма людьми. 

Що знаменно, говорять в обласному військовому комісаріаті, то це великий наплив жінок. 160 харків’янок цьогоріч також одягли однострої контрактників. Показники стали рекордними для регіону за всю історію незалежності України і мають постійну тенденцію до зростання.