Збройні сили

  • Любомира КОВАЛЬ

    Як дбають про захисників

    Військовослужбовці Національної гвардії України нині виконують дуже важливі завдання. Вони захищають суверенітет держави у зоні проведення АТО, охороняють особливо важливі об’єкти, дипломатичні представництва і посольства, виконують функції конвоювання тощо. Усі вони несуть службу відповідно до чинного законодавства, згідно з яким їх забезпечують фінансово та гарантують соціальний пакет. 

  • Ольга ПРОКОПЕНКО

    Шкарпетки під арештом

    Після критичних публікацій у ЗМІ стосовно виявлених випадків забезпечення військовослужбовців неякісною формою одягу в Міністерстві оборони впровадили зворотний зв’язок. Зателефонувавши за номером 095-911-05-69, боєць зможе висловити свою думку про якість одягу і взуття або заявити про потребу заміни форми. Про це посадовці Міноборони розповіли журналістам під час брифінгу в понеділок. Вони сподіваються, що завдяки «гарячій лінії» зможуть не лише забезпечити бійців змінним взуттям та одягом, а й провести моніторинг якості й міцності обмундирування, закупленого у певного виробника. Вони пересвідчаться, наскільки майно пристосоване до певних умов. 

  • Олена ІВАШКО

    Нові руки для «кіборга»

    Рік тому «УК» писав про подвиг добровольця, журналіста, «кіборга» Олександра Терещенка («Подвиг журналіста», «УК» від 12 листопада 2014 р.). В донецькому аеропорту, рятуючи бійців, він намагався викинути снаряд, що потрапив в укриття. Але вибухівка розірвалася в його руках. Сашкові відірвало праву руку та кисть лівої руки, пошкодило око. Це не зламало бійця. Він пройшов тривалий курс лікування, пристосувався до нових умов життя і, звісно, мріяв про нові руки — протези. Мрія здійснилася — нещодавно Олександр повернувся з Німеччини, де йому зробили протезування кінцівок. 

  • Ольга ПРОКОПЕНКО

    Чого вартий казанок, втрачений під час бою

    Журналістська робота дарує часті зустрічі з військовими ЗСУ. Теми розмов різні. Та раз по раз вони зводяться до соціального захисту, до розповідей про життя до, під час і після війни, про ситуації, що трапляються в зоні проведення бойових дій. Особливо беруть за душу такі картини, в яких на поверхні бачиш якийсь абсурд. Якось боєць Сергій Д. розповів, як по завершенні важкого бою (це ще з тих, перших, коли доводилося більше покладатися на інтуїцію, а не на команди згори) командир наказав перевірити майно. Яким же було здивування бійців, коли почули, що за втрачене під час бою їм доведеться заплатити подвійну вартість! Співрозмовник повідав, що як на те ще й тактичні рукавички зіпсував, бо довелося ремонтувати бойову машину. Зрозуміло, війна не буває без втрат, бодай матеріальних. 

  • Ольга ПРОКОПЕНКО

    Армії потрібен збройний ренесанс

    Тривалий час інформація про стан матеріального забезпечення ЗСУ, зокрема озброєння, була за сімома замками. Це породжувало різні чутки. І лише напад російського агресора відхилив завісу секретності. Українці зрозуміли, що не все так просто в армії зі зброєю, технікою, речовим майном. Очевидно, що почасти лише завдяки патріотизму в перші місяці бойових дій на сході країни вдавалося не лише стримати напад російських найманців, а й відтіснити їх від своїх кордонів. 

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Чому пішов воювати капітан Дмитро Прохоров

    Написати про капітана Дмитра Прохорова з Кривого Рогу рекомендували його побратими, які дуже поважають свого командира роти. Коли Дмитро Олександрович пішов добровольцем на війну, у нього тільки-но народилася внучка. Дружина Дмитра Олена, яка тоді хворіла, каже, що чоловік залишив її, доньку та 77-річну бабусю саме тоді, коли їм його підтримка була найнеобхідніша. «Я категорично була проти, щоб чоловік ішов воювати, не бачила в цьому сенсу. Але серед наших знайомих чоловіків ніхто дозволу дружин не питав: розвернулися і поїхали в АТО», — згадує Олена. Колишній кадровий офіцер, випускник Київського вищого авіаційного інженерного училища (інженер-радіоелектронщик за фахом), як і його друзі, інакше вчинити не міг. Бо розумів, що саме так він має захищати і свою країну, і свою родину.   

  • Ольга ПРОКОПЕНКО

    Схід, який змінює людей

    Слова видатного Йоганна Гете «дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації», вочевидь, підходящі для ситуації сьогодення. Бойові дії на сході країни, на жаль, тривають. Війна — це важкі спогади та негативні емоції, які тягарем лягають на тривалий час на душі людські. Сховатися від них суспільству не під силу — занадто масштабні показники. За приблизними підрахунками, до участі в АТО задіяно 200 тисяч військовослужбовців. Однак навіть цю приблизну цифру, зауважують експерти, слід помножити як мінімум на три. Бо війна не обійшла душ матерів, батьків, дружин, дітей і друзів. Вони також опосередковано зазнали психологічних травм від війни. Люди, які про військову справу знають не з книжок, чи не першими порушують питання психологічних наслідків і можливостей їх подолання. 

  • Володимир ГАЛАУР

    Танкова дуель Василя Божка

    За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу указом Президента України від 14. 10. 2015 року №583/2015 командирові танкового взводу танкової роти танкового батальйону 92-ї окремої механізованої бригади старшому лейтенанту Василеві Миколайовичу Божку присвоєно звання Герой України із врученням ордена «Золота Зірка». 

  • Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-лейтенант Анатолій ПУШНЯКОВ: «Маємо моральну перевагу над ворогом, тому що захищаємо свою землю»

    На східних рубежах нашої держави поряд з іншими видами військ достойно виконують свій професійний і громадянський обов’язок із захисту України найчисленніші війська Збройних сил  — Сухопутні. Їх ще називають головним носієм бойової могутності ЗСУ. Навчені підготовлені бійці механізованих і танкових підрозділів, протиповітряної оборони, спеціалісти частин забезпечення, ракетники і артилеристи демонструють зразки вірності військовій присязі. Сьогодні цей вид військ, як і вся армія, переживає непростий період реформування. Про це напередодні Дня Сухопутних військ «Урядовому кур’єру» розповів командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Анатолій ПУШНЯКОВ. 

  • За бруствером — окупована Україна

    День виявився сірим-сірісіньким, немов насуплене небо, яке низько зависло над принишклим Приазовським степом. Скинула листя і стала темно-сірою навіть «зеленка» — посадка, в якій тепер важко замаскувати техніку і озброєння. На похмурому тлі видніється хіба що синьо-жовтий прапор біля одного з бліндажів на позиції 23-го мотопіхотного батальйону ЗСУ. Втім, якщо уважно придивитися, за найближчим бруствером у далині також видніються кольори державного прапора: у вибалках жовтіє висохла трава, а поряд синіє широка в цьому місці річка Кальміус. Нічого дивного, адже там за якихось півкілометра звідси — також Україна. Але з тієї тимчасово окупованої нашої території на нас зараз дивляться не тільки у біноклі, а й крізь приціли зброї. І нерідко порушують умови хиткого перемир’я і водночас тривожну тишу переднього краю. Якраз перед нашим приїздом сюди по позиціях з того боку річки вели неприцільний кулеметний вогонь.