Із 2011—2013 років у більшості областей України спостерігається дефіцит вологи в ґрунтах, що спричинено змінами клімату. Нині на маловоддя скаржаться навіть аграрії Поліського регіону. Проте ще гостріша ця проблема у лісостеповій зоні, зокрема на Полтавщині, де без поливу неможливо виростити більшість сільськогосподарських культур.

Від лісостепу до степу — один крок

Паювання земель, брак державної політики, спрямованої на відродження меліорації й меліоративного землеробства, майже повністю загальмували його розвиток. Рік у рік агровиробники Полтавщини сіють тільки топові культури — кукурудзу, соняшник та сою, довели клин пропарних пізніх культур до 80%. Надмірне вологоспоживання рільництва зневоднило лісостеп до стану сухого степу, природна родючість під тиском штучної активно деградує. Тільки через деградацію найцінніших у світі орних земель українці щороку втрачають майже 300 мільярдів доларів.

Тимчасові землекористувачі в нас не займаються культурно-меліоративною організацією територій, не вносять у землю органічних добрив, забули, що таке науково обґрунтована сівозміна. Передовсім це стосується агрохолдингів, які виснажують землю до критичних меж. Оренда землі без державної регуляторної політики й меліорації — це як оренда зошита: списав і повернув.

Навіть у 1990 році меліорованість земель Полтавщини порівняно зі світовим рівнем перебувала в зародковому стані, а нині охоплення земель меліоративними заходами ще погіршилося. За останні 30 років площі зрошуваних угідь у нас зменшилися вдесятеро. 1990 року поливали 40,3 тисячі гектарів, 2019-го — 4 тисячі гектарів. За цей час у нас майже всі землі з внутрішньогосподарськими меліоративними мережами перейшли у приватну власність. Нині ними розпоряджаються 717 землекористувачів і землевласників. Багато зрошувальних систем залишаються безгоспними. Їх руйнують і грабують.

На щастя, частково збереглися в робочому стані насосні станції міжгосподарських зрошувальних систем, які перебувають на балансі державних управлінь з їх експлуатації. У деяких міжгосподарських системах, наприклад Машівській, Орликівській, магістральні трубопроводи частково розкрадено, зрошувальна мережа має численні пошкодження, більшість гідрантів демонтовано. Там, де системи зруйновано і їх не використовують за призначенням, поливні землі хоч і перебувають у задовільному стані, проте повністю залежать від метеорологічних умов, зокрема опадів.

Український уряд вживає заходів з повернення інженерної інфраструктури меліоративних систем у державну власність. За підсумками інвентаризації, на 2020 рік на Полтавщині на майже 30 тисячах гектарів угідь основних меліоративних фондів не мають власника, на майже 29 тисячах гектарів меліоративні системи підлягають списанню, а самі ці землі — переведенню в богарні угіддя, й тільки 22 тисячі гектарів земель визнано такими, де можна порівняно швидко відновити полив. Це попри те, що всього в області орних земель 2 мільйони 300 тисяч гектарів.

Полив допоможе підвищити продуктивність рослинництва і зменшить вплив кліматичних чинників. Фото з сайту landlord.ua

Без поливу бурячки як кулачки

Для забезпечення поливу в області створено 2679 ставків і 69 водосховищ. На балансі Хорольського, Новосанжарського і Кременчуцького міжрайонних управлінь водного господарства перебуває приблизно 190 гідротехнічних споруд, на річках Псел і Ворскла збудовано сім гідроелектростанцій з водорегулюючими гідротехнічними спорудами, п’ять ГЕС у робочому стані. На жаль, частину гідроелектростанцій повністю знищено, а водонапірні водорегулюючі споруди Великосорочинської і Білоцерківської гідроелектростанцій потребують повного відновлення й реконструкції. У районах і містах догляд за гідротехнічними спорудами на водоймах незадовільний.

Майже 500 ставків на Полтавщині, а це п’ята частина загальної кількості, повністю висохли. А в інших рівень води впав більш ніж наполовину. З них воду для поливу лячно й брати, щоб не загинула риба й інша ставкова живність. А в більшості розвинених країн усі землі поливають, тому там стабільно високі продуктивність рослинництва, ступінь продовольчої безпеки, агровиробництво стійке до зовнішніх (кліматичних) чинників.

У нас є десятки тисяч гектарів проблемних орних меліорованих земель із дренажними системами, які діють. Ці землі треба зрошувати, тому що витрати на демонтаж дренажів і їх тампонаж не окупляться, а водонаповнення дренажів навіть без водоскидання не забезпечить достатньої водоакумуляції.

Потрібно змінити політику орендних відносин на меліорованих землях або й викупити їх, щоб навести лад і вони давали віддачу. Договірні умови з їхніми власниками можуть мати конфіденційний і персоніфікований характер, але потрібна чітка державна політика, спрямована на консолідацію цих земель і їх особливе використання та обов’язковість зрошення.

Не всі наші агрономи володіють технологіями, які сприяють ефективному використанню зрошуваних земель. Багатьом треба працювати над собою, підвищувати кваліфікаційний рівень. Зокрема в питанні вирощування на поливних землях кукурудзи, буряків і овочевих культур.

В умовах дефіциту вологи перевагу необхідно надавати раннім сортам з невисоким ФАО. Цього року в Україні використання сортів культур з високим ФАО, спричинене гонитвою за суперурожаями, закінчилося пересиханням пилку й недоотриманням урожаю кукурудзи у межах до 40 центнерів з гектара. Тому в посушливі роки, як нинішній, польові агрономи повинні виходити з конкретних умов на кожному полі.

Якщо в найближче десятиріччя в Україні збережуться тренди підвищення середньомісячних температур, то без заходів з меліорації та додаткових інвестицій у зрошення степу в межах понад 400 тисяч гривень на гектар, лісостепу — понад 200 тисяч гривень та поновлення зрошувальних систем — понад 100 тисяч гривень на гектар інтенсивне й стійке землеробство стане неможливим. Пришвидшаться процеси скорочення площ орних земель, опустелювання українського Степу.

Реалізація меліоративних заходів, будівництво нових меліоративних систем потребує ухвалення новітніх нормативів і землевпорядних вимог щодо використання сільськогосподарських земель, їх викупу під меліоративні інвестиційні проєкти для формування просторових гарантій. Потрібно розробити загальнодержавну програму меліорації земель, яка гарантуватиме безпеку й забезпечить раціональне та ефективне використання земельних ресурсів.

Григорій ШАРИЙ,
завідувач кафедри автомобільних доріг,
геодезії, землеустрою та сільських будівель
Національного університету
«Полтавська політехніка
імені Юрія Кондратюка»,
для «
Урядового кур’єра»