З-поміж об’єктів для дослідження археологів туалети займають далеко не останнє місце. І вік, і розташування, і розмір та облаштування вбиралень можуть чимало розказати про розвиток суспільства. Що про нас розкажуть вуличні шкільні туалети? Авжеж не про те, що ми сучасна держава в центрі Європи. Відповідно до урядової програми «Гідність дитини» у 2019-му цю проблему мають частково розв’язати. Однак є чимало «але».

«Ліквідувати ганебне явище»

В Україні 680 шкіл не мають внутрішніх вбиралень. Це приблизно 10% загальної кількості. Таку цифру в Міністерстві освіти і науки отримали у відповідь на запит, скільки навчальних закладів без теплих туалетів і в скількох готові вже цього року їх облаштувати. Лише три області стверджують, що такої потреби немає. Деякі попросили коштів на 2—5 об’єктів. А Волинь фінішує у п’ятірці тих, у кого ця проблема особливо гостра. В області 43 школи без теплих туалетів. Із понад 267 мільйонів гривень залишків торішньої освітньої субвенції, які підуть на програму «Гідність дитини» у межах ініціативи «Нова українська школа», регіон має освоїти 16 905,1 тисячі гривень.

«Хотіли б цією програмою ліквідувати ганебне явище. Ще досі в Україні є школи, і навіть немаленькі, де туалет на вулиці. Це створює для дитини великий дискомфорт. Ми вважаємо це неприпустимим у ХХІ столітті, коли дитина має думати про навчання, а не про те, як задовольнити природні потреби», — зауважила під час візиту на Волинь міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

«Коли шкільний туалет — у дерев’яному сараї і являє собою дірку в підлозі, це ненормально. Здебільшого це стосується навчальних закладів у селах та невеликих містах. Частіше це початкові школи, де навчається малеча», — натуралістично окреслив проблему заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лев Парцхаладзе.

Голова облдержадміністрації Олександр Савченко під час зустрічі з Лілією Гриневич наголосив, що забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови у приміщеннях закладів загальної середньої освіти надзвичайно важливо. І гроші на них Волинь уже отримала, здійснює розподіл. Однак виникла проблема їхнього освоєння. Чинні стандарти шкіл, де проектом передбачено внутрішню вбиральню, виходять надто дорогими. Щоправда, у МОН знають про цей нюанс, тож є домовленість із Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства про розроблення окремих технологічних рішень, де враховуватимуть і розмір шкіл, і їхні технічні умови для пошуку оптимальних рішень та ефективної реалізації задуманого.

Коштів Волині не вистачить

Програму з відновлення внутрішніх туалетів на Волині започаткували ще років з десять тому. Тоді у 430 школах краю, що становило 55% загальної кількості, не було внутрішніх вбиралень, хоч більшість із них були під’єднані до системи водопостачання та каналізації. Коли у райони виїздили інспектори, щоб побачити реальний стан справ, то траплялося, що у приміщеннях туалетів були комори чи склади.

Відтоді кількість шкіл без внутрішніх вбиралень зменшилася вдесятеро. За інформацією управління освіти, науки та молоді ОДА, станом на березень 2019-го першочергово 43 заклади загальної середньої освіти з 623 потребують облаштування туалетів у приміщеннях (на початку навчального року, у вересні 2018-го, їх було 95).  Але ця статистика не повністю відображає стан справ.

«Майже 90 шкіл не мають внутрішніх санітарних вузлів. Серед них багато закладів першого ступеня, які підлягають закриттю через те, що в них  менш як 20 дітей. Їх немає в переліку, бо відповідна постанова Кабміну не передбачає вкладати державні кошти в облаштування санітарних кімнат у закладах, які не мають перспективи подальшого функціонування. Тож у початковій школі роботи плануємо у восьми закладах із 27 без теплих туалетів. У переліку немає великих закладів освіти І—ІІІ ступенів, де діти навчаються у старих приміщення без вбиралень, але уже зводять нові корпуси із санітарними кімнатами. Тому із понад 132 тисяч волинських школярів не мають змоги користуватися туалетами у школах майже 4400», — розповідає про ситуацію начальник профільного управління Людмила Плахотна.

Як зазначає співрозмовниця, є нюанси і з фінансуванням. Волині передбачили майже 17 мільйонів. З одного боку, велика сума. З іншого — будівництво, підключення до каналізації, дезінфекція одного об’єкта коштуватиме не менш як мільйон. Тобто для всіх робіт у 43 школах потрібно понад 40 мільйонів гривень. Кошти за програмою «Гідність дитини» давали з урахуванням того, що має бути співфінансування з місцевих бюджетів.

Усі ці гроші  треба освоїти до кінця року. Чи працювали над розв’язанням проблеми раніше, бо великий плюс — наявність проектно-кошторисної документації з урахуванням найсучасніших вимог?

«За дев’ять місяців шляху від розроблення та затвердження проекту до здачі об’єкта не подолаєш. Повністю закрити потребу наявними коштами не зможемо, але намагатимемося зробити максимально, працюємо над списком, що до нього потрапили заклади, де більше дітей. І потім винесемо все на сесію облради, яка мусить погодити розподіл фінансування», — ділиться стратегією Людмила Плахотна, уточнюючи, що програма «Гідність дитини» — тільки початок роботи.

Чи комфортні наявні вбиральні?

В області існують школи, хоч і обладнані внутрішніми туалетами, їх або недостатньо, або вони потребують капітального ремонту згідно з чинними з 1 вересня 2018 року державними будівельними нормами. За інформацією заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лева Парцхаладзе, понад 30% вбиралень у приміщеннях шкіл потребують термінових робіт. Буває, що ремонт проведено, але не встановлено дверцят на кабінки або немає туалетів для потреб дітей з інвалідністю. І це теж слід змінювати.

Тож відповідно до даних управління освіти, науки та молоді ОДА, станом на лютий 2019 року в 120 школах Волині внутрішні вбиральні потребують ремонту. Суми необхідних коштів різні. Якщо в одному закладі хочуть нову плитку чи сантехніку, то в іншому вбиральні настільки жахливі, що починати треба з нуля. У тому переліку і міські, й сільські школи. Проектно-кошторисна документація є лише у кількох закладів, тож говорити про точні цифри ще рано. Але йдеться принаймні про десятки, якщо не сотні мільйонів гривень.

У МОН декларують рівний доступ до забезпечення освітніх потреб. Однак варто відвідати хоч кілька шкіл у глибинці, щоб на власні очі переконатися: між закладами в матеріально-технічному плані — прірва. Якщо луцькі   педагоги переймаються мультимедійними дошками чи планшетами замість книжок, за 10—20  кілометрів від міста школярі не мають змоги у комфортних умовах сходити в туалет. Добре, що на це врешті передбачено кошти. Завершення року покаже, чи знайшлася ще й воля втілити заплановане. Виконання програми «Гідність дитини» — черговий іспит на бажання працювати, долати перешкоди і створювати новий освітній простір, а не його імітацію.

Ольга БУЛКОВСЬКА
для «Урядового кур’єра»