ЛОГІЧНО

В усьому світі воєнний туризм приносить неабиякий прибуток державі, в нас його розвиток вважається недоцільним

Ігор ВИННИЧЕНКО,
доцент Київського національного університету
ім. Тараса Шевченка
для «Урядового кур’єра»

Мабуть, не варто перелічувати проблеми, передовсім матеріальні, які останніми роками обсіли наші Збройні сили. Хоч за чисельністю особового складу вони — одні з найбільших у Європі, однак поступаються сусідам за рівнем підготовки, технічним станом озброєння та соціальними стандартами військової служби. Вочевидь, найближчим часом сподіватися на поліпшення ситуації через бюджетні вливання навряд чи варто. А як щодо альтернативних шляхів розв’язання проблеми?

За кордоном Збройні сили давно заробляють на туристах. В Ізраїлі щорічні доходи від воєнного туризму становлять $115 мільйонів. У ФРН ця цифра не виокремлюється із загального туристського доходу, проте вже не перший рік тримається на рівні 2% від усіх турпослуг. У США лише продаж квитків на відвідання воєнних музеїв, найпопулярніший з яких Музей стратегічної авіації (другий подібний у світі є в селищі Пoбузькoму Голованівського району Кіровоградської області), приносить щороку 45 мільйонів доларів.

Заберіть боєприпаси з Керченської фортеці

У Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, інших європейських країнах значний інтерес викликають пам’ятки військово-інженерного мистецтва. До речі, в Інтернеті охочі теж знайдуть чимало інформації про унікальні фортифікаційні витвори в Україні. Багато країн переживають справжній бум: вивчення і використання фортифікаційних пам’яток в туристських і виховних цілях стало модним. У Польщі, наприклад, фортецю Осовець щорічно відвідують майже 50 тисяч туристів. Водночас Керченська фортеця — унікальний, добре збережений зразок фортифікаційного мистецтва — й донині недоступна для туристів, оскільки становить небезпеку через величезну кількість неутилізованих боєприпасів різних часів. Колишні радянські ДОТи, які опинилися після 1945 року на польській території, нині реставрують і використовують як туристські об’єкти. Тим часом до бункера у колишній ставці Гіммлера «Хегевальд» поблизу Житомира, який розташований на території військової частини, ввійти — зась.

Згідно з рішенням управління з туризму Хорватії, півострів Превлака, який ще недавно був ареною воєнних дій, перетворять на туристський центр. 560 покинутих військових об’єктів переобладнають на комфортабельні готелі, а два великі ангари — на конгрес-зал. Для туристів також відкриють велику фортецю на мисі Оштра, побудовану позаминулого століття (тут знову пригадується Керченська фортеця). Її внутрішній простір і тераси дуже підходять для різних конгресів і культурних заходів.

З часів Другої світової війни в горах Швейцарії збереглося 13 тисяч укріплень. У бункерах уже відкрито кілька готелів: від дорогих, як «Клаустра» на висоті 2500 метрів, розташований у гірському масиві Санкт-Готтара, до готелю «Нуль зірок» в кантоні Санкт-Галлен. Україна нині може похизуватися лише одним мілітарі-готелем «Грінгоф», хоч потенціалу для створення таких закладів — куди тій Швейцарії!

Як зайти на підводний човен?

Воєнний туризм — це не лише тури у місця знаних і не дуже битв, а й відвідування діючих військових об’єктів і полігонів, бойових морських кораблів та підводних човнів, закритих музеїв, що належать військовим розвідувальним установам, заводів, на яких збирають або ремонтують бойову техніку, стріляння з різноманітної зброї на полігонах, польоти на військовій техніці, участь у військових навчаннях і маневрах, катання на військовій техніці тощо. Зазначу, що проведене нещодавно дослідження автора цих рядків засвідчило величезний інтерес українського загалу до цих об’єктів.

Любителі поринути у воєнну історію додатково до відвідин зазначених об’єктів вивчають мапи, хроніки, схеми положення військ на полях під час облоги або нападу, історію життя людей, загиблих у фортифікаційних спорудах. А тут уже військовикам-історикам та воєнно-історичним музеям, як мовиться, карти в руки. Проте що маємо? Один-єдиний на всю державу (в Росії, приміром, таких — два десятки) журнал «Military Крим», який тримається виключно на ентузіазмі колишнього десантника С. Ченника.

Зауважимо, що в наших північних сусідів з усіх так званих нетрадиційних видів туризму воєнний — найпоширеніший. Зокрема його розвиткові надається великого значення в Тулі, яка здавна славилася своєю зброєю і воїнами. А чи відомо широкому загалові про регулярні й масові відвідини туристами бодай харківського заводу ім. В. О. Малишева?

Вже згаданим воєнно-історичним музеям України стане у пригоді досвід Малоярославецького військово-історичного музею, співробітники якого створили екскурсійний маршрут «Малоярославецький бій у Вітчизняній війні 1812 року».

Цікаво й те, що московські туроператори, які працюють зокрема й за цією тематикою, відповідно до урядової програми з військово-патріотичного виховання молоді, пропонують спеціальні оглядові та військово-історичні тури для школярів з екскурсіями Москвою, Санкт-Петербургом та відвідуванням військово-історичних музеїв і військово-технічних об’єктів. Чи не актуально це для українських реалій, коли підлітків виховують вулиця, телебачення, Інтернет?

А ще туристів запрошують на стрільбища. Стандартні стрілянини відбуваються з автомата Калашникова чи пістолета Макарова. Однак є і цікавіші варіанти. На підмосковних полігонах, наприклад, можна постріляти зі зброї Першої світової, громадянської та Другої світової воєн: нагана й кулемета Максима, кулемета Дегтярьова і пістолета-кулемета Шпагіна.

Чи відомо пересічному українцеві, скільки зброї припадає пилом на вітчизняних військових складах і з’їдає бюджетних коштів на охорону? Вартість поїздки на полігон, щоб постріляти, становитиме не менш як $500. За спеціальними замовленнями можна організувати стрільбу з підствольного гранатомета і навіть зенітної установки.

У Росії вже понад сім років певний туроператор організовує польоти на реактивних винищувачах. Вартість 25-хвилиного польоту (вищий пілотаж) на МіГ-29 становить $13,5 тисячі, за 45 хвилин у повітрі на цьому самому літаку турист платить $16 тисяч. Від півгодини до години вищого пілотажу на Л-39 коштують від $2,1 до $3,2 тисячі. Також пропонують фото — ($300) або відеорепортаж ($800). Попри зазначені ціни, кількість авіатуристів уже становить майже дві сотні. Компанія задля промоції польотів створила спеціальні рекламні наліпки для розміщення на задньому склі автомобілів (таких у Москві вже понад 10). За даними агентства Reuters, польоти на МіГ-29 увійшли до десятки найпопулярніших екстремальних світових пригод. Як тут не пригадати «Українських соколів», літаки яких уже не перший рік вкриті іржею…

Коментарі зайві

Життя в армійських умовах і участь у програмах військової підготовки має непогані перспективи у зв’язку з переходом армії на контрактну основу. У Росії вже чимало охочих заплатити три тисячі рублів (800 гривень) на добу за ліжко-місце в військовій частині, миску перлової каші, стройову підготовку і легку форму нестатутних відносин. А у В’єтнамі воєнний туризм вважається кращим чоловічим засобом для схуднення: тиждень стройової підготовки в умовах джунглів дає вражаючі результати (здається, для українських чоловіків це теж актуально).

Отже, що маємо в залишку? Якщо йдеться про наукове забезпечення розвитку воєнного туризму, то красномовна відповідь із Міноборони, яку кілька років тому отримав географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка на свою пропозицію розробити програму посилення конкурентних позицій вітчизняного військового туризму: «Здійснення видатків на додаткові дослідження у цій сфері вважається недоцільним». Чи потрібні коментарі?

Зауважу, що і мої неодноразові особисті звернення у Фейсбуці до міністра оборони щодо розвитку воєнного туризму також почуті не були. Тільки відмови чули на свої прохання про допомогу поки що нечисленні зацікавлені гравці вітчизняного туристського ринку від керівництва Міноборони та Генштабу. Їхня мотивація: недосконале законодавство. То постає логічне запитання: а що їм (військовикам) заважає його вдосконалити?

Однак насправді й чинне законодавство дає змогу заробляти воєнно-туристські гроші, які можуть істотно розв’язати проблеми, про які згадано на початку. В постанові Кабінету Міністрів від 25 липня 2010 року «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил» зокрема йдеться про авіаційні нерегулярні пасажирські перевезення: перевезення пасажирів авіаційним транспортом, не підпорядкованим розкладу, а також здавання під найм та в довготермінову оренду засобів повітряного транспорту з екіпажем, діяльність у сфері фотографування, інша видовищно-розважальна діяльність, інші види рекреаційної діяльності, зокрема діяльність, пов’язана з організацією відпочинку та розваг, не віднесена до інших групувань, а також надання транспортних засобів для відпочинку та розваг.

Відповідно до спільного наказу Державної туристичної адміністрації, Державного комітету статистики від 12 листопада 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції, зазначені види економічної діяльності за своїми ознаками відповідають туристській діяльності.

При цьому військова частина не виконує безпосередньо та не ліцензує таку діяльність, а відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм» вона залучається до забезпечення заходів, які можуть здійснювати турпідприємства, як «інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають тимчасово інші туристські послуги».

Військовослужбовці, які залучатимуть до забезпечення заходів воєнного туризму, виконуватимуть свої обов’язки за посадами і набуватимуть додаткових навичок: льотчик-інструктор з пасажиром-туристом у другій кабіні, механік-водій з пасажиром-туристом на місці стрільця, сержант чи рядовий стрілецького підрозділу при забезпеченні виконання вправ практичної стрільби.

Хто хоче — шукає засоби, а хто ні — причини. Як довго шукатимуть мотиви відмови ті, хто мав би знаходити можливості реалізації?