Кожен з нас у своєму дитинстві мав улюблені іграшки. Нині українські діти граються LEGO, гумовими динозаврами, машинками-трансформерами тощо. А чим забавлялися їхні ровесники 100, 200 років тому? Особливо ті, які жили у селах і на хуторах. Тоді не було ні матеріалів, з яких виготовляють сучасні іграшки, ні самих машин. Змалечку селянські діти бачили довкола себе тільки чудову природу та свійську худобу і птицю. Тож і дитячими іграшками були вирізані з дерева, виліплені із глини звірята, птахи.

У ці святкові різдвяно-новорічні дні працівники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського вирішили продемонструвати місцевій дітворі частину традиційних народних іграшок зі своїх фондів, щоб не переривався зв’язок між поколіннями. А дорослі, завітавши сюди, щоб могли пригадати дитинство, адже в нинішніх умовах усім хочеться чогось позитивного, світлого, радісного.

У ці мініатюрні роботи вкладено потужну енергетику. Фото Сергія ХАРЧЕНКА

Свистунці та мініатюрки

У краєзнавчому музеї ще з довоєнних часів тривають ремонтно-реставраційні роботи, тому виставку розмістили в Полтавському музеї авіації і космонавтики.

«Дорослих через війну новорічні свята не дуже радують, але в нас є діти, і хочеться, щоб вони долучалися до наших традицій, української культури, пишалися нею, — розповідає про мету виставки завідувач науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого Марина Кондратенко. — У цій експозиції представлено 40 традиційних народних глиняних іграшок, а всього в колекції музею їх налічується майже 600. У нас є експонати, яким сотні років, а є зроблені у XIX—XX століттях. За незначним винятком, імена майстрів, які їх виготовили, невідомі. Під час Другої світової війни, 1943 року, в нашому музеї була пожежа, і вся довоєнна обліково-фондова документація згоріла.

Раніше іграшки купували на ярмарках. А їхні автори стали відомими тільки у другій половині XX століття, коли стали їх виготовляти не суто для потреб дітей, а на виставки, як сувенірну продукцію. Роботи, які ми бачимо тут, і датовано цим періодом».

Чи не найбільше в експозиції свистунців. Вони мають форму пташок, півників, левенят, баранців, цапиків, коників. Кожна така іграшка має отвір-резонатор, який під час дуття видає певний звук. Є й схожі іграшки, але без резонаторів. Це просто скульптури малої форми.

Ще один вид представлених тут іграшок — вироби у формі риночок, мисочок, вазочок, глечичків. Такий посуд гончарі виготовляли на ярмарок. Коли треба було давати здачу, то щоб в обігу було менше монет, замість них давали ці маленькі іграшки. Зазвичай вони коштували копійку. Українські сім’ї тоді були багатодітними, тож батьки з радістю брали таку здачу як гостинець.

На Полтавщині народні глиняні іграшки були двох видів: теракотові і вкриті поливою з різноманітними розписами. Зазвичай полив’яними були монетки, а свистунці могли бути і полив’яними, і теракотовими. На виставці це також можна побачити. Як і те, що майже всі іграшки зробили опішненські майстри.

Дітям подобаються роботи титулованої української мисткині-гончарки Олександри Селюченко. Ось ці її їжачки, рибки, поросятка, левеня і коник з баранцем. Це свистунці. Але вона виготовляла і скульптури малої форми переважно у вигляді людей. На виставці представлено чудову лялечку-українку.

Є тут вироби представників кількох поколінь відомої на Полтавщині  гончарської родини Пошивайлів: полив’яні вкриті традиційними українськими розписами мисочки-монетки Гаврила Пошивайла, свистунці — баранчики та левеня Миколи Пошивайла, полив’яний зеленого кольору баранець Юрка Пошивайла. Їх датовано 1968 роком як роботи майстрів заводу «Художній керамік». Це такі чудові монетки, глечики, вазочки, макітерки! Є ще й гарбузик.

Зроблено з любов’ю

Є два види народних глиняних іграшок: теракотові й вкриті поливою та різноманітними розписами

Тут можна побачити роботи Шевченківських лауреатів — гончарів Василя Омеляненка, Михайла Китриша та Івана Білика, талановитої художниці-керамістки Ганни Діденко. Вона подарувала музеєві оленя, чаєчку з чаєнятами, коників, цапиків, баранчика й казкових персонажів — лисичку з півником.

 «Українська народна глиняна іграшка» не залишила байдужими й фахівців. Науковий співробітник Полтавського музею авіації і космонавтики історик за освітою Володимир Дряпак розповів «Урядовому кур’єру»: «Я був вражений цією виставкою. Я звик до об’ємної опішненської кераміки, великих ужиткових форм. А тут маленькі іграшки! Для мене це було відкриттям. Відомі опішненські майстри-гончарі теж не цуралися дрібної роботи. Мені розповіли, що ці речі — обереги. Я в захваті від свистунців. Вони такі архаїчні — ці коники, баранці, рибки. І водночас значущі, символічні. Подивіться, як тонко деталізовано рельєфи, орнаменти, візерунки, малюнки. Дуже люблю зооморфну тематику.

Так само в захваті я був від монеток, мініатюрних вазочок, куманців, чайничків, риночок. Багато читав про куманці, які використовують на весіллях, для зберігання вина, щоб воно було прохолодним. Вони такі красиві. У мене вдома є кілька опішненських. Але не знав, що вони можуть слугувати монетками. Фактично в цих іграшок декорування таке саме, як і у великих ужиткових формах. Тобто вироби мініатюрні, але вони не втратили опішненського стилю й характеру. Вони дуже теплі. Дивлячись на них, зігріваєшся душею. Це тому, що їх зроблено з любов’ю».

Потужну позитивну енергетику народної глиняної іграшки відчувають і діти. Зовсім недавно до музею приходила родина із хлопчиком. Вони все тут обійшли, і хлопчикові найбільше сподобалися саме опішненські глиняні іграшки. Він довго розпитував про них у батьків. Думаю, що треба робити виїзні виставки, щоб це народне багатство могли бачити й діти в районах, а не тільки в Полтаві.

Думається, організатори виставки це обов’язково врахують у подальшій роботі. А виставку «Українська народна глиняна іграшка» можна відвідати на сайті краєзнавчого музею, його сторінках у соціальних мережах