Яке майбутнє у творчих спілок, створених за часів СРСР для ідеологічного контролю над креативністю митців? Які в них відносини з об’єднаннями, створеними після проголошення незалежності України? Біла Церква — місто, де забагато аптек і обмаль виставкових залів, додає дискусіям щодо нових і старих об’єднань свої образотворчі аргументи. Деякі художники в місті об’єднуються в союзи однодумців, є індивідуалісти, які на основі бізнесу, наприклад торгівлі продуктами, забезпечують собі творчу незалежність і популяризують свої картини в дивному ціновому діапазоні. Хоч насправді ця дивність цін у нас не тільки в талантів.

На ці роздуми мене надихнула недавня, нині вже 20-та щорічна виставка «Зимові діалоги» Білоцерківської спілки професійних художників, проведена разом із Київською обласною організацією Національної спілки художників. Її відвідувачів 22 художники різних поколінь у різних техніках і жанрах запевняли, що спілки — не пережиток, а функціональні культурологічні осередки, де традиція сусідить із сучасними художніми викликами.

На виставці знайшлося місце як стандартним акварелям із цнотливими квіточками і мирними пейзажами, скромним роботам у техніці тромплей, так і концептуальним плакатам.

Свій фотоплакат дизайнер Олександр Жарко трактує пророче: у нападах на голубів чайки і ворона він побачив агресію в Криму і Донбасі та нашу перемогу. Фото надані автором

Знайдуть своїх прихильників сентиментально-романтичний портретизм Володимира Панфілова, зупиняє біля своїх пластично вдумливих робіт Христина Смелова. В її трактовці «Руїн» у славнозвісному парку «Олександрія» спосіб накладення фарб створює зриме відчуття руйнації культурних надбань епох. І винний чи то час, чи то люди… Може, тому її сіро-блакитні роботи насичені прохолодною відчуженістю природи.

Сім’я Дмитренків представила три альтернативні напрями живопису. Дружина працює в техніці тромплей, де малюнок натуралістичний аж до адекватності зображенню. Син Нікіта пише експресивні портрети. Сам Олександр Дмитренко запам’ятовується концептом плаката «Байкал. Блеф 2». На ньому пляшка напою фізично співрозмірна людині. І чи то людина перед картиною вживає вміст пляшки, чи то пляшка навпроти «потребляє» її?.. Плакат висвітлює екологічні проблеми епохи і політичні аспекти моменту. Він загалом метазмістовний: від роздумів про майбутнє найчистішого природного резервуару прісної води на планеті до запитання: а якою чорнотою наповнена пляшка з червоною голівкою, схожа на постать людини? Чи то нафта, чи то якесь потьмарення, що продукує наш ворожий сусід…

Я звернувся до заслуженого художника України дизайнера Олександра Жарка: чому він обрав для творчого переосмислення саме ці п’ять фото, на яких Папа Римський разом із дітьми випускає навесні голубів?

«Цей відеосюжет потрапив на провідні телеканали світу. Я проаналізував відеоінформацію кожного кадру. Після молитви Папи за Україну діти випустили білих голубів — мирна Україна злетіла у світ. На голуба миттєво напала чайка — на наш Крим напав російський флот. Потім на голуба налетів ворон — на схід України напало російське вороння. З голуба вибили дві пір’їнки — Луганськ і Донецьк. Але голуб вистояв і високо злетів у світ. Друзям мій аналіз сподобався… »

…І вийшов отакий пророче-футурологічний фотоплакат. А чи мирять між собою офіційні організації художників у Білій Церкві і на чому в сучасних умовах зосереджується їхня діяльність? Ось що відповів мені Олександр Жарко: «Білоцерківська спілка професійних художників була створена 20 років тому групою однодумців. Вона організовує мистецькі заходи, надає площі, займається друком, розміщує матеріали на сайті. Деякі наші художники входять в обидві організації. Чому б і ні?.. Художники виставляють свої роботи на благодійних аукціонах. І хоч ціни не комерційні, але ми знаємо, що кошти підуть на допомогу людям». 

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»