Нещодавно кореспонденту «УК» випала нагода побувати на сучасній європейській фермі у країні Сезана та пармезану та поспілкуватись з її господарем Аленом Делестом, фермером у п’ятому поколінні, про життя аграріїв у Євросоюзі, дотації, вартість землі, зарплату працівників тощо. Екскурсію своїм господарством Ален починає з арахісового поля, що приваблює у село Сустон (яке розташоване у департаменті Ланди у регіоні Аквітанія, що на південному заході Франції) сотні відвідувачів у місяць.
«Я єдиний фермер у Франції, котрий вирощує арахіс, — з гордістю каже фермер. — Звісно, піщані грунти та французький клімат для цього не підходять, однак завдяки поливу та вдало підібраній технології арахіс плодоносить на 1 гектарі навіть за екстремальних умов».
Гектар зі зрошенням — 15 тисяч євро
— А навіщо вам вирощувати арахіс, до того ж на таких мізерних площах?
— Це свого роду маркетинговий хід. Його придумала моя донька-журналіст, і він спрацьовує не один рік. Завдяки арахісу до нас приїжджає чимало ЗМІ, які шукають сенсацій і пишуть про нас статті і сюжети. Так про нас дізнаються французи. Свою справу робить й місце розташування арахісового поля — поряд з трасою. Люди, які проїжджають нею, бачать вивіску з інформацією про нашу ферму. Вони заїжджають подивитись, як росте арахіс, заходять у наш магазинчик — і не виходять звідти без покупок. Адже ми продаємо свіжі овочі, м’ясо птиці, консервацію — спаржу, фуа-гру, різноманітні качині паштети, солодощі з горіхів, мед і вино.
— Що ще вирощуєте, крім арахісу, і на яких площах? І яка культура найбільш прибуткова?
— Загалом ми родиною обробляємо 170 гектарів. Цьогоріч 120 з них було під насіннєвою кукурудзою, ще 20 — під товарною, 15 — під морквою, цибулею та іншими овочами, 14 — під спаржею. Ще маю качину ферму на 4 тисячі голів на рік.
Щодо прибутків, то у південно-західному регіоні всі живуть за рахунок кукурудзи. Лише в нашій окрузі 30% фермерів вирощують насіння для Monsanto. На сьогодні цей вид бізнесу на другому місці за прибутковістю після спаржі, яку продаємо за допомогою кооперативу. Вино та мед нам дає на реалізацію фермер, що господарює по сусідству.
— Усе росте на поливі?
— Так, маємо фронтальне зрошення, хоча опадів у нас випадає уп’ятеро більше, ніж в Україні. Річ у тому, що раніше на цих землях були ліси та болота, через що вода тепер залягає глибше, ніж потрібно. Отже, без зрошення тут ніяк. Більшість господарств у регіоні ще 15—20 років тому встановили системи зрошення. Вода у них з власних свердловин. Інвестиції у зрошення окупились за 4—5 років. Завдяки цьому можемо безоплатно використовувати 3600 кубометрів води на гектар з власної свердловини.
— Цікаво, а зі скількох гектарів починалась ваша родинна ферма? Всі землі, що обробляєте, власні чи частину орендуєте?
— Мої пращури починали з 5 гектарів лісу, які згодом дозволили вирубати для потреб агровиробництва. Поступово площі розширювались. На сьогодні зі 170 гектарів, які обробляємо, половина орендованих, інші — спільне майно чотирьох осіб з родини. До речі, насінням кукурудзи займаємось з 1978 року.
— Плануєте розширювати свої землеволодіння? Скільки коштує гектар у Франції, його оренда? Та чи є якісь обмеження з придбання сільгоспземель?
— Звісно. Хотілось би. Але поля поблизу вже зайняті і рідко хто їх продає. Та й дорогі вони. Гектар без зрошення коштує в середньому 5 тисяч євро, і зі зрошенням — 15 тисяч. При цьому пріоритетне право з придбання сільгоспземель має фермер. Оренда гектара в середньому коштує 200 євро і оформляється на 18 років. Та умови угоди можуть оновлюватись кожні дев’ять років.
Обмежень, наскільки я знаю, немає. Єдине, що не можна, то це продавати сільгоспземлі для потреб будівництва. Хоча й є чимало бажаючих на ній побудуватись. Адже земель під забудову у Франції бракує і коштують вони значно дорожче, ніж для потреб сільгоспвиробницва. Лише фермер має право побудуватись на цих землях, але спочатку він має довести необхідність цього і отримати дозволи мерії, комуни (району) і департаменту (області). Такі дозволи надаються вкрай рідко. Якщо мої діти захочуть побудуватись на цих землях, їм не дозволять. А для мене можуть зробити виняток, якщо доведу доцільність будівництва.
Качиний ринок
— Урожай збираєте власною технікою?
— Ні, у всій Франції урожай з поля збирають кооперативи за замовленням фермерів. Коштує це у середньому 100 євро за гектар. Річ у тому, що купити спеціалізовані машини не всім по кишені. Та це й не потрібно, адже деякі машини, приміром, комбайн потрібен рівно 15 днів на рік. Для його амортизації треба пройти 600 тисяч гектарів, а середній фермер має в обробітку 15—20 гектарів. Це скільки ж років треба, щоб працювала машина, щоб вона амортизувалась? Із власного маємо лише 5 тракторів з GPS-навігацією та кілька сівалок.
— А як щодо качиного бізнесу? Чи не програєте більшим підприємствам, які вирощують 30—60 тисяч голів на рік, а не чотири тисячі, як ви, і яких у Франції чимало?
—Так, справді, у Франції ринок качиного м’яса та фуа-гри поділений між великими та дрібними підприємствами. Але вони не конкуренти. Тому що перші працюють переважно на зовнішні ринки і використовують у кормах різні стимулятори росту. Ми ж працюємо на внутрішній ринок, продаючи органічну продукцію французам та у місцеві ресторани. Особливий попит на качки маємо у передріздвяний період. Деякі заможні люди купують качок та фуа-гру оптом на дві-три тисячі євро, аби потім подарувати своїм рідним і друзям.
— Аж на дві-три тисячі? А скільки ж коштує качка?
— 3—4 місячну нерозібрану качку (з пір’ям та нутрощами) продаємо по 5 євро за кілограм живої ваги або 30—35 євро за цілу. А патрана та почищена обійдеться в 70 євро. Фуа-гра (качина печінка) у 250-грамовій баночці коштує 27 євро, а з додаванням м’яса — 6. Пір’я збуваємо на фабрику з пошиття ковдр.
— Чи отримуєте субсидії, дотації чи якусь іншу грошову допомогу від ЄС? Від чого залежить її розмір?
— Це залежить від того, що ти виробляєш, чи є ще хтось, хто виробляє таку ж продукцію, чи потрібна вона в регіоні. У Франції 27 регіонів, і кожен має свої правила з надання допомоги. Є багатші, а є бідніші департаменти. Щоб отримати субсидію, треба щороку подавати у комуну заявку із декларацією площ обробітку та сфери господарювання. Я, приміром, декларую 120 гектарів насіннєвої кукурудзи та 20 га — для власного споживання. Ферма отримує щороку майже 20 тисяч євро субсидій.
Щодо допомоги ЄС, то її можна отримати лише під глобальний і актуальний проект зі збільшення ферми або на технологічне переоснащення господарства. Для цього фермеру слід довести на місцевому рівні, що регіон має допомогти грошима саме йому, що проект з часом буде прибутковий і інвестиція держави окупиться. Це допомога, не кредит, і з неї не платять податки. Як правило, вона безповоротна і може становити від 1 до 40% вартості проекту. Приміром, при будівництві невеличкого консервного заводу за 150 тисяч євро, з практики скажу, можна розраховувати на компенсацію близько 20% цієї суми.
ГМО, серфінг і енергія сонця
— Скільки працівників вам допомагають господарювати? Та яка у них зарплата?
— Маємо двох постійних працівників на качиній фермі. А іншими напрямами займаємось ми з братом, моя донька (4 години) та його син (8 годин). Також наймаємо 20 сезонних працівників на збір спаржі і 30—40 — на обрив волоті з кукурудзи. Це переважно студенти, які їдуть з усього світу, навіть з Африки, на навчання у Францію. Ми розташовані за 8 кілометрів від океану, тому вони із задоволенням поєднують на канікулах працю в полі і серфінг. Працюють по вісім годин на добу, отримують 7—8 євро за годину (12 євро з податками). Платять лише за харчі, житло та вода безкоштовні.
— Я бачила, що дах на ангарі для техніки вкритий сонячними панелями. Ви користуєтесь зеленою енергією у господарстві чи продаєте її?
— Насправді цей ангар побудувало нам підприємство, яке продає сонячну енергію. Я цьому несказанно радий. Ми його використовуємо для зберігання техніки, а вони продають на європейському енергетичному ринку сонячну енергію, яка утворюється на даху, за зеленим тарифом. За 30 років ангар стане нашим, а панелі будуть утилізовані. Зараз дещо жалкую, що не пішов на придбання панелей у кредит, як пропонували. Бо бачу, як вони працюють у інших. Разом з панелями ангар коштує 150 тисяч євро. Чув, що аграрії, які є власниками набагато меншої кількості панелей, отримують до 40 тисяч євро доходу на рік.
— До речі, а як з ГМО-насінням у Франції?
— У цій царині маємо деякі перекоси. Бо Франція позиціонує себе як країна без ГМО. На її території законодавчо заборонено вирощувати генномодифіковані рослини навіть з 0,01%-м вмістом. Отже, ризик випадкового запліднення рослин пилком із сусіднього генномодифікованого поля тут нульовий на відміну від країн, де ГМО дозволене. Та заборона на вирощування не поширюється на ввезення в країну ГМО-збіжжя для виробництва кормів для тварин. Якщо чесно, місцеві фермери не розуміють такої політики. Адже на відміну від Іспанії, де посушливий клімат і де бракує територій для вирощування збіжжя для потреб тваринництва, і де дозволили вирощувати ГМО, у нас вирощують достатньо власного збіжжя для цих потреб. До того ж така політика шкодить місцевим фермерам, продукція яких порівняно з генномодифікованою програє у ціні.
Галина ІЩЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+