Усім добре знайомі крилаті вислови прусського генерала, військового теоретика, реформатора та історика Карла фон Клаузевіца: «Війна — продовження політики іншими засобами», а також «Військові повинні підпорядковуватися політикам».

У сучасних умовах практичного використання Росією проти України технологій і механізмів гібридної війни (гібридного миру) логічне запитання: у чому сутність і спрямованість гібридної політики Росії щодо України та країн пострадянського простору, країн-членів і партнерів ЄС і НАТО, інших країн Заходу?

За результатами аналізу експертів Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», гібридна політика — цілеспрямоване комплексне застосування політичних, дипломатичних, торговельно-економічних (зокрема кредитно-фінансових, паливно-енергетичних тощо), а також інформаційно-пропагандистських та інших, в тому числі нетрадиційних (асиметричних) заходів однієї держави підпорядкувати собі внутрішню і зовнішню політику іншої (інших) за допомогою широкого спектра прихованих способів та механізмів підкупу, залякування й шантажу керівництва політичних та бізнес-еліт, різних партійних і суспільних груп, а також загалом населення цих держав.

В умовах реалізації гібридної політики Російської Федерації проти України на першому плані інформаційні операції й інші асиметричні важелі впливу.

Важливою складовою гібридної політики Росії проти України (в межах її інформаційної складової) постає прагнення агресивно впливати на свідомість керівництва політичних та бізнес-еліт і різних партійних та суспільних груп на населення України загалом.

Не менш важливі складові — асиметричні важелі впливу, передусім паливно-енергетичні, торговельно-економічні, гуманітарні, екологічні й інші нетрадиційні асоціальні (релігійно-етнічні, культурологічні тощо).

Порівняно з об’єднаною Європою, а також НАТО/США, мета гібридної політики Росії більш масштабна (має геополітичний характер), а саме: підірвати у країн Східної Європи і Балтії відчуття добробуту й упевненості щодо їх гарантованого захисту ЄС і НАТО, а в ідеалі — вбити клин між США та їхніми європейськими союзниками (Європейським Союзом), а також між західними союзниками та країнами Східної Європи і Балтії.

Головна мета Володимира Путіна стосовно ЄС — недопущення розширення й повний його розвал. Він ненавидить ЄС і прагне розділеної Європи. Наочний приклад реалізації заходів гібридної політики Росії в Європі — її провокаційна діяльність на Балканах, передусім щодо Греції (вирвати її з ЄС), Сербії, Македонії та Боснії і Герцеговини (не допустити їх входження в ЄС). Тож те, що путінська Росія робить нині в Європейському Союзі й загалом у Європі, без перебільшення можна назвати її провокаційною і підступною гібридною політикою. І що швидше ЄС зможе розробити і впровадити комплексну й ефективну політику щодо Російської Федерації, то краще буде для нього самого.

Головна мета гібридної політики Путіна стосовно НАТО — недопущення розширення й повне руйнування Північноатлантичного альянсу, і кращий спосіб цього досягти (за путінським сценарієм) — відібрати частину Балтії. За оцінками путінських апологетів, Естонія й Литва — найкраще місце для того, щоб знищити НАТО й показати, що 5 стаття Північноатлантичного договору не діє. Тобто якщо ФРН не відповість на вторгнення Росії в Балтію, якщо Франція залишиться осторонь і буде проведено лише суто американську операцію, це призведе до розпаду НАТО, що є найбільшим побоюванням передусім для нових країн-членів НАТО.

Так Путін зможе зробити те, чого не змогли досягти радянські лідери, — здолати НАТО.

За оцінками провідних експертів, це найзаповітніша мета Путіна і його величезна спокуса.

Нині ж логіка російської гібридної політики стала ще небезпечнішою. Російська Федерація в надії компенсувати слабкість власних звичайних збройних сил значно знизила критерії використання ядерного озброєння. Так, нова редакція воєнної доктрини Російської Федерації припускає застосування ядерної зброї у разі неядерної війни, яка може становити загрозу існуванню держави. І це більш ніж просто слова: Москва неодноразово заявляла про свої можливості й підготовку до використання ядерної зброї навіть в обмеженій війні.

Фактично нині Путін цинічно руйнує європейську й світову архітектуру безпеки, і вслід за Грузією та Україною можуть піти й інші країни, зокрема члени ЄС і НАТО. Не розуміючи чи не помічаючи цього, цивілізований світ не зможе надати адекватної відповіді на путінську приховану і відкриту агресію.

Юрій РАДКОВЕЦЬ,
кандидат військових наук, для «Урядового кур’єра»