Війна на сході загартувала не лише нашу армію, а й кожного з нас. Кількість поранених та ступені тяжкості уражень солдатів змусили традиційну медицину дещо поступитися й дати дорогу офіційним, ліцензованим, але не відомим широкому загалу способам порятунку людських доль — найсучаснішим технологіям регенерації тканин. Яскравим прикладом цього стало підписання торік Міністерством оборони меморандуму про співпрацю в межах соціального проекту «Біотех — реабілітація поранених». Як результат — завдяки новітній технології регенерації пошкоджених кісток 50 бійців поставлено, в окремих ситуаціях, буквально на ноги.

Підготовка до чергової операції починається в біотехнологічній лабораторії. Біолог Ольга Губар робить забір клітин. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Беремо мало, вирощуємо багато

Українські науковці з лікарями навчилися відновлювати дефекти кісток кінцівок (плеча, передпліччя, стегна, гомілки та стопи) внаслідок механічних і вогнепальних поранень шляхом фактично вирощування кісток. Технологія — альтернатива ампутації, протезування, інвалідності або довготривалого виснажливого лікування традиційними методами, — розповів керівник проекту «Біотех — реабілітація поранених» Олексій Шершньов.

Сторінки історії проекту щомісяця наповнюються хепі-ендами життєвих історій бійців. Так, один з першихпрооперованих солдатів втратив 5 сантиметрів ключиці і вже готувався до ІІ групи інвалідності, але пройшов курс лікування. Коли відновили кістку, він, порушивши рекомендації лікарів, повернувся в зону бойових дій.

Понад десять років тому в Україні розпочався розвиток клітинної інженерії. Спочатку вирощували шкіру для потерпілих від опіків, зокрема шахтарів. Потім перейшли на вирощування фрагментів кістки. Процес тривалий, однак не затяжний. Лікування з використанням клітинних технологій здійснюють поетапно, — розповів Олексій Шершньов. — Після обстеження пораненого проводять забір клітинного матеріалу: у стерильних умовах операційної спеціаліст медичного центру робить пункцію червоного кісткового мозку, а також бере маленький фрагмент кісткової тканини. Якщо потрібно провести підготовчий етап оперативного лікування, забір роблять під час цієї операції.

Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Щоб виростити терапевтично значущу дозу власних клітин бійця, потрібно приблизно півтора місяця. Потім на спеціальному носії (матриці) клітини трансплантують в ушкоджену ділянку. Ще через півтора місяця — перший рентгенівський знімок. Від складності травми залежить і час повної реабілітації — приблизно рік. Але це час активного життя. Для порівняння: в апараті Ілізарова людина обмежена в рухах, і про результат лікар достеменно нічого не може сказати, аж поки його не знімуть.

Час і практика — найкращі судді

Олексій Шершньов розповів, що природа заклала багато механізмів регенерації нашого організму. Невеликі травмовані ділянки він здатний відновлювати самостійно, але якщо розмір ураження великий, тоді в пригоді стають клітинні технології. Часто ліки для організму слугують лише ланцюжком-посередником у стимуляції процесів регенерації. Клітинні технології — це запуск потужної регенерації, так би мовити, без посередників.

— Якщо куля роздробила кістку, лікарям, щоб врятувати кінцівку, доводиться видаляти частину кістки. Завдяки клітинним технологіям вдається відновлювати фрагменти завдовжки до 15 сантиметрів, — пояснює Олексій Шершньов. — Узятими з організму клітинами пацієнта «заселяють» матрицю, якою заміщують видалений фрагмент кістки. Клітини настільки розумні, що відразу починають підлаштовуватися під той тип клітин, який потрібен у певній зоні, поступово перетворюючись на кісткову тканину.

Важливо, щоб у цей момент навколо було хороше живлення тканин — трофіка.

У 2015 році керівник проекту висловив думку про доцільність внесення змін до законодавства, що стосується надання коштів на реабілітацію бійців АТО. У грудні депутати ВРУ підтримали питання про необхідність фінансування державою заходів із запобігання ампутації кінцівок за допомогою регенеративних технологій. Нині органи виконавчої влади, зокрема Мінсоцполітики, працюють над розробленням порядку надання коштів на регенеративну хірургію. Адже протезування разом з лікуванням та курсом реабілітації в рази дорожче за операцію в Україні. Приблизно 10—15 тисяч доларів — бюджет відновлення пошкодженої ділянки із застосуванням клітинної інженерії. Одна не ампутована кінцівка — це економія для держави більш як 3 мільйонів гривень на соціальних виплатах. А головне — після таких операцій людина фактично прощається з інвалідністю.

Від редакції. Резерв клітин зберігається в клініці, де проводять операцію. Лікарі запевняють, що проблеми, пов’язані з можливим відторгненням трансплантата, неможливі через те, що використовують власні клітини пацієнта. Але якщо раптом щось і трапиться, за потреби ситуацію можна виправити. Очевидно, наука за крок до того, щоб фантастику зробити реальністю. Науковці сподіваються, що не за горами час, коли без проблем можна буде виростити навіть цілий орган.

ПРЯМА МОВА

«Зорик» знову прозвучить в ефірі

Святослав-Андрій ГРУШЕВСЬКИЙ:

— Зазнав поранення в Іловайську через невдалий штурм приміщення, в якому забарикадувалися сепаратисти. Одна куля легенько пройшлася по нозі. А друга пробила легеню, потрощила плечовий суглоб. Лікування почалося в Дніпропетровську, ніби все йшло на поліпшення. Поїхав на батьківщину в Запорізьку область, а вже там почалося щось не те. Кинувся по порятунок у столицю. Спочатку в Інститут ортопедії і травматології, далі — в Центр спортивної медицини, госпіталь прикордонників. Була консультація лікаря з Австрії. Те, що пропонували, — приміром, пересадку малої гомілкової кістки на місце суглоба (артродез), дало б хіба що видимість наявності руки з дуже обмеженою можливістю руху. Пропонували поїхати в Британію у військовий шпиталь, щоб там зробити артродез, тільки за більші гроші. Не захотів. Пошкодував волонтерських коштів.

Подумав, що цю операцію мені зроблять в Україні не гірше. Німці пропонували ендопротез за 80 тисяч євро. Шукав інших варіантів, поки не потрапив у проект. Лікар у шпиталі якось між іншим розповів про такий.

Нещодавно мені зробили операцію. Вставили матрицю, з’єднали пластину з кісткою. Впродовж півроку формуватиметься рідна кісткова тканина, далі запрацюють м’язи, і насамкінець — нерви. У мене позаду понад десяток операцій. Надія на цю — останню. Тримаю кулаки, щоб усе вдалося, бо планів маю дуже багато: від подолати зло на сході до народити дітей і розповісти їм про те, що було на війні, як треба захищати своє.

Від позитиву й рана швидше гоїться

Олексій БОНДАРЕНКО:

— Несила було слухати, що відбувається на сході. Пішов добровольцем захищати свою землю від московських загарбників. Місяць пробув у зоні бойових дій. Потрапив під мінометний обстріл. Двоє моїх товаришів там загинули, у двох тяжкі поранення. Що сталося, зараз зрозуміти складно. Були в ангарі. Пострілом перебило перекриття. Міна, очевидно, була з уповільнювачем. Хлопець, що був поруч, загинув миттю. Я хоч і добряче постраждав, однак вижив. Мені пощастило. Лікарі склали. Проблемною залишилася ліва нога. Гомілку потрощило, м’язи відірвало. У Дніпропетровську лікарі взялися проекспериментувати. Вирізали м’яз зі спини і закрили ним м’які тканини на нозі, яких не було. Поранення внаслідок вибуху має свої особливості: до рани приклеюються продукти згоряння, пилюга, бруд. Виходить запалення на запаленні. Старання лікарів тривали чотири місяці. Змінювалися лікарі й лікарні.

Волонтери наполягли на участі у проекті. Справді, втрачати вже не було чого. Діагноз скрізь звучав як вирок — ампутація. Нога розпухла до неймовірних розмірів, температура не спадала.

Торік улітку мені пропонували взяти участь у проекті. Побоявся, дотягнув до осені. Після операції, коли побачив прогрес, поліпшився настрій, а від того й рана стала загоюватися.

Його головний девіз: «Не зашкодь»

Володимир ОКСИМЕЦЬ, ортопед-травматолог, доктор медичних наук:

— Найскладніше для хірурга — не операція, а очікування часу, коли можна зробити перший знімок і побачити результат. У жодного з прооперованих за цією методикою не було негативного результату. Все вдавалося. Оперуємо бійців з надією на те, що вони одужають і не втратять рук-ніг.

Маючи чималий досвід хірурга, жодного разу не поступився правилу, якого навчили у військовій медичній академії: «Відрізати завжди встигнеш». Тому з кожним пацієнтом працюємо на збереження ушкодженої кінцівки. З першими, а це були переважно шахтарі, підтримували зв’язок до початку бойових дій на Донбасі. Якось чоловік з другою групою інвалідності (не зростався перелом) після нашої операції прийшов похвалитися результатом — МСЕК скасувала інвалідність. Ушкодження ніби й не було.