Натовп, роздратовані вигуки, неприємні запахи, нервові погляди на годинники, сигнали і безкінечні колони автомобілів, які, здається, ніколи не зрушать з місця. Щодня все – за одним і тим самим сценарієм. Так, це про столичні затори.

Укотре їду в переповненій маршрутці в годину пік (якщо рух зі швидкістю 5 кілометрів на годину можна назвати їздою) і намагаюся втриматися на ногах та ухилитися від чиєїсь знахабнілої спини. Раптом помічаю автомобіль з європейськими номерами, який навіює спогади про літню подорож до Праги. Тоді мене дуже вразив тамтешній громадський транспорт. Виявляється, автобуси, трамваї  та тролейбуси таки можуть їздити за розкладом, який вказаний на знайомих і нам табличках біля кожної зупинки. І якщо, наприклад, наступний трамвай за розкладом прибуває о 20:43,  то не сумнівайтеся — він прибуде саме о цій хвилині, без запізнення чи випередження бодай на секунди. Це дає змогу місцевим з точністю до хвилини розраховувати час, потрібний для поїздки, скажімо, на роботу, та з упевненістю планувати свій день. А поняття заторів пражанам зовсім не зрозуміле.

Від приємних спогадів повертаюся до реальності. А моя реальність просто зараз — це груба лайка водія і нескінченний потік автомобілів попереду.

Постає питання: що ж з нами не так, чим пояснити відсутність заторів у чеській столиці? Можна згадати добре спроектовані розв’язки та 18 мостів, перекинутих через Влтаву, що розвантажують міські дороги. Але те, що впадає в око відразу, — більшість людей там користується громадським транспортом. У Празі не побачиш стільки автомобілів на дорогах, як у Києві, хоч упевнена, що власників авто там не менше, ніж в українській столиці. Місцеві надають перевагу швидкісному, зручному громадському транспортові та, на відміну від киян, не намагаються похизуватися крутою «тачкою» перед колегами й друзями.

На жаль, для менталітету українців факт наявності власного авто та потреба пересуватися на громадському транспорті — речі несумісні. Для багатьох краще сидіти в своєму зручному автомобілі, ніж штовхатися у маршрутках. Бо умови просто нелюдські. А спробуйте витримати щодня по кілька годин на одній нозі, вдихаючи «аромати» натовпу в напіврозваленому холодному тролейбусі?!

Погано розвинена мережа громадського транспорту та його незручність — ось що заважає людям пересісти зі своїх «коліс» на автобуси і трамваї. Ще одна проблема полягає у тому, що для поліпшення руху громадського транспорту в столиці  нічого не робиться. Звісно, зводять нові розв’язки та мости, але знову ж таки для… мільйонної армії приватних авто. А за такого підходу дороги швидшими для громадян не стануть.

Потрібно йти європейським шляхом і вдосконалювати мережу громадського транспорту. Маршрутки замінити на сучасні автобуси і тролейбуси, які курсуватимуть чітко за розкладом з інтервалом кілька хвилин. Варто запровадити єдиний квиток, який би давав змогу (як це зробили у Празі) пересуватись містом протягом фіксованого часу всіма видами транспорту. Наприклад, купуєш квиток на тридцять хвилин і встигаєш поміняти за цей час автобус, метро та тролейбус…

А наземному транспорту слід виділити спеціальні смуги, як це зробили в багатьох країнах світу. Суворі правила паркування автомобілів зі створенням спеціальних зон і забороною стоянки на тротуарах та дорогах також полегшать пересування містом.

Зменшити кількість заторів на дорогах і водночас загазованість можна буде за умови, якщо кияни активніше користуватимуться велосипедами. Двоколісний друг — дуже популярний і серед молоді, і серед людей похилого віку в Європі. 

Якщо столична влада та керівники решти великих українських міст візьмуть хоча б кілька ідей із празького досвіду, про затори незабаром забудемо. Навіть проблема свідомості людей, які щоденно користуються  автомобілями, вирішиться сама по собі. Бо коли громадський транспорт їде, джипи мають стояти…