На одному з передсвяткових зібрань в облдержадміністрації, де вручали ключі від квартир п’ятьом сім’ям воїнів АТО, які скалічені чи загинули, третьокласник Дмитро з Канева, син загиблого героя Андрія Петрушенка, отримуючи такий подарунок, не усміхався. Втирала сльози і його мама. Поки заступник голови облдержадміністрації Віталій Коваль розповідав про зроблене для забезпечення та соціального захисту сімей воїнів, більшість жінок і кілька чоловіків — родичів бійців емоціям волі не давали. Прозвучали обов’язкові на таких заходах цифри: на придбання 20 квартир (ключі від ще 15 помешкань вручили напередодні) з держбюджету надали 15,5 мільйона гривень.

Та коли слово взяв батько загиблого «кіборга» Олексія Панченка Анатолій, багато хто вже не зміг стримати сліз. Прозвучали гіркі слова про чиновницьку байдужість, що оселилася у владних кабінетах, про брак кроків щодо збереження імен захисників Вітчизни у пам’яті громадян. «Яка у нас пам’ять про загиблих героїв? Ніякої. Бо 90% людей міста не знають, хто у нас похований і де похований. Воїни на всіх кладовищах лежать. Доречно було б зробити єдиний комплекс, де вони всі разом лежали б. Тоді й люди про них знатимуть. У нас навіть немає жодних знаків, що вказували б на шану та вдячність цим хлопцям за їхній патріотизм і героїзм», — сказав Анатолій Панченко. Він запропонував також встановити меморіали загиблим і сформувати картотеку полеглих із зазначенням місця їхнього поховання й фотографією могили, щоб було видно, в якому стані вона перебуває. Пан Анатолій закликав посадовців знайти у своїх кабінетах місце для фотографій учасників АТО.

І хоч посадовці озвучували факти підтримки владними структурами сімей воїнів, той-таки Віталій Коваль переконаний, що для цієї категорії людей треба робити в рази більше, й далеко не кожен чиновник це розуміє і підтримує справами. Так, цьогоріч у бюджеті області заклали чималі кошти на програму пільгового житлового кредитування сімей учасників АТО. Але на повну вона запрацює лише тоді, коли районні й міські ради приймуть рішення про співфінансування цієї програми. Отож за сприятливих умов область матиме близько шести мільйонів гривень на пільгове, майже безвідсоткове кредитування житла для таких родин. Як було сказано на зустрічі, Черкащина чи не єдина з областей, де освоїли всі надані кошти, закривши таким чином житлову чергу для цієї категорії учасників АТО.

Це, звичайно, великий плюс. Однак, слухаючи дружин і батьків військовослужбовців, дедалі більше відчував глибоку прірву між чиновниками та тими, хто віддав на війну свого сина, чоловіка чи брата. Хай і зумовлена вона соціальними негараздами, складною економічною ситуацією, зашкарублою системою роботи владних структур чи іншими чинниками, все одно гірким болем відлунює в душах людей. Та й річ не лише в квартирах, пільгах за комунальні послуги чи виділенні землі. Йдеться про ставлення владців до нашої пам’яті, про збереження в душах нинішніх і прийдешніх поколінь розуміння подвигу, самопожертви тих, хто віддав найцінніше за Україну. Тут важлива кожна «дрібниця». Приміром, чи знайдуть автори книжок про воїнів АТО належну спонсорську підтримку, щоб надрукувати їх, адже кошти на книговидання в обласному бюджеті нинішнього року відчутно «урізано»?

Чи читатиме третьокласник Дмитро Петрушенко спогади про батька-героя на сторінках комунальних ЗМІ, які нині на межі закриття, на їхню підтримку в області ні копійки бюджетних коштів не передбачено, хоч саме вони найбільше висвітлюють цю тему? Не позаздриш нині й фінансуванню музейних установ, працівники яких могли б зробити чимало для увічнення пам’яті героїв. Можна називати подібні недоробки ще і ще. Але зрозуміло одне: ми маємо невідкладно, тобто вже сьогодні вибудовувати механізми, які закладатимуть фундамент сучасної ідентичності та суспільного світогляду українців на кращих прикладах мужності й звитяги, яку проявили захисники Вітчизни. Чимало в цьому напрямі можуть зробити й місцеві чиновники — саме від їхньої «милості» часто залежить вирішення левової частки болючих питань.