«Богуславець... Багато є красивих місць на землі, але мене тягне сюди. Тут набираєшся сили, снаги, розуму. Дихаєш повітрям, яким дихав наш земляк Михайло Максимович, перший ректор Київського університету, людина, яка прославила Україну, ходиш стежками, якими він ходив, вклоняєшся липі, яка його пам’ятає».

Це рядки із твору місцевої школярки Вікторії Ївженко. Але так міг би сказати кожен із 900 жителів цього гарного села на Черкащині, що сховалося у долині між зеленими пагорбами, серед яких світять блакитними очима мальовничі ставочки. Селяни  люблять своє село, бережуть його. І не тільки через історичну значущість як батьківщини знаменитого земляка. Вони розуміють, що їм тут жити, жити їхнім дітям і внукам. А тому й ті, хто колись, було, повиїжджали до Черкас чи Золотоноші, інших міст, нині повертаються до старих осель, як можуть підтримують їх, ремонтують.

Фото автора

«А ми таки перші…»

Часи нині — що в місті, що на селі — не з кращих. Проте одвічна селянська мудрість підказує: на дідовій та батьковій землі легше переживати будь-які незгоди. Земля не зрадить. Докладеш рук, зросиш її своїм потом — і віддячить сторицею. У цьому переконався ще з дитинства директор місцевого СТОВ «Прогрес» Василь Лисенко.

— Не знаю нічого кращого, як задоволення від чесно виконаної роботи, — каже Василь Федорович.

«Оподаткування аграріїв потребує виваженого підходу»
Директор СТОВ «Прогрес»
Василь ЛИСЕНКО

Спробувавши за свій вік різної праці, він прикипів душею до Богуславця. І хоч родом із села в сусідньому районі, проте вже багато років дає лад як очолюваному господарству, так і всьому селу, дбаючи і про школу, й про дитсадок, і про фельдшерсько-акушерський пункт, і про будинок культури, і про дорогу.

Не дуже полюбляє директор різноманітні показні урочистості. Однак дістає з шухляди свідоцтво про високе місце в Національному рейтингу нинішнього року за результатами вирощування великої рогатої худоби молочних порід. «А на Черкащині, — хвалиться, — ми таки перші». Природна скромність керівника тут поступається гордості за колектив, за рядових трудівників та спеціалістів,  яких самі виростили, виховали, озброїли прогресивними технологіями, технікою.

Уже не один рік, незважаючи на всякі економічно-фінансові вітри, «Прогрес» стабільно досягає  високих виробничих результатів. Ось і нині, одержавши з початку року від кожної з 600 корів по 5700 кілограмів молока, планують відчутно перевершити семитисячний річний показник. Про такий  у багатьох господарствах тільки мріють. Заготовляючи щороку не менш як тисячу тонн високоякісного сіна, 10—12 тисяч тонн силосу, майже 3 тисячі тонн концентрованих кормів, богуславчани впевнені: тваринницька галузь їх не підведе. Бо вкладають у роботу все вміння, всю душу.

Тут давно навчилися вирощувати високі врожаї зернових. Приміром, озимої пшениці цього року зібрали по 57 центнерів з гектара, добре вродили й озимий ячмінь, горох, гречка, соняшник та кукурудза. Валове виробництво зерна становить 4,5 тисячі тонн. Маючи повні засіки, здавалося б, можна бути спокійним і за зимівлю худоби, і за успіх галузі на найближчу перспективу.

Згідно з урядовими ініціативами, податки доведеться сплачувати в повному обсязі. Ініційоване Міністерством фінансів на вимогу МВФ скасування з нового року спеціального режиму оподаткування ПДВ для аграріїв, переконані селяни, насамперед негативно вплине на розвиток агробізнесу, неминуче призведе до негативних соціально-економічних наслідків і для виробників, і для села загалом. Так званий спеціальний режим оподаткування був чи не єдиною своєрідною допомогою держави селу. Якщо й нині після сплати податків у касі підприємства мало що залишається, обігових коштів катастрофічно бракує, то що буде потім?

Де ти, державна підтримко?

Нині господарство здає високоякісне охолоджене молоко на Золотоніський маслоробний комбінат по 6 гривень 50 копійок за літр. Порівняно з минулими роками закупівельна ціна зросла не набагато. Здавалося б, і це непогано. Однак і затрати на виробництво значно збільшилися. Електроенергія, пальне, заробітна плата, податки. Перелічувати — пальців на руках не вистачить. Ось тому витрати і прибутки, кажуть сільські фінансисти, «не  танцюють».  Щоб хоч якось урівноважити витрати і доходи, потрібна й відповідна закупівельна ціна. Ринок же регулювати її не поспішає. Хоч у магазинах ціни на готову молочну продукцію незмірно виросли.

«Прогрес»  стежить за передовим досвідом у галузі, все краще швидко бере на озброєння, зокрема з-за кордону. Заступник директора Вікторія Лисенко (донька керівника господарства) не раз відвідувала кращі ферми інших країн. Тепер багато чого з побаченого завдяки їй успішно застосовують у себе. Бідкається, однак, що в Україні державної підтримки села поки що не відчувають. І не тільки фінансової, як це практикують у Європі. На жаль, і вітчизняні науковці не дуже балують селян, а тому їм доводиться доходити до всього самотужки. Тим часом спеціалістам украй потрібні допомога науковців у кормовиробницві, методичні поради в догляді та лікуванні тварин. Приміром, в Ізраїлі, де побувала Вікторія Василівна, науковці беруть найактивнішу участь у щоденній практиці. Там і сучасні лабораторії, і найновіші методи досліджень до послуг тваринників. У нас же, аби, приміром, дослідити поживні якості силосу, потрібно їхати аж до Києва, адже лабораторії, які раніше працювали в кожному районі при райагрохімах, давно казали довго жити.

Однак у Богуславці вихід знаходять. Тут працює команда кваліфікованих фахівців, які вміють так організувати виробничий процес, що багатьом іншим є чого повчитися. На фермах упроваджено найпрогресивніші технології годівлі, догляду й доїння тварин, оброблення й транспортування молока. Кожен оператор машинного доїння — ніби турботлива мати. У кожної з колег, як пояснює Тетяна Йосипака, свої секрети. Треба разом із зоотехніком подбати, щоб своєчасно спарували корову, забезпечити гарні умови утримання, якість та різноманітність кормів — від того залежатиме результат.

— Корова, як і людина, потребує любові, турботливого ставлення, — додає її колега Любов Федченко. — Не повірите, але тварини відчувають, з яким настроєм я до них підійшла.

— То тільки спочатку здається, що робота на фермі проста. А тут стільки тонкощів, що одразу й не збагнеш, — ділиться спостереженнями доглядачка телят Світлана Гайдучик. — В одного теляти чомусь нема апетиту, а друге мляве — усі нюанси слід враховувати. Важливо не тільки виявити можливу хворобу, над чим працюємо разом з ветеринарною службою, а й запобігти їй. Для цього й забезпечуємо на фермі належний санітарний порядок.

Так, дівчата стали майстрами своєї справи, а тому й результат вражає. Добові прирости ваги телят на дорощуванні сягають 680—700 грамів. За останні роки відчутно збільшили стадо великої рогатої худоби на відгодівлі.

Підхід має бути виваженим

— У нашому господарстві, — каже директор Василь Лисенко, — на кожні 100 гектарів ріллі виробляємо майже 204 тонни молока. Щільність поголів’я — 80 голів великої рогатої худоби на сто гектарів сільгоспугідь, що свідчить про використання виробничого потенціалу підприємства для виробництва тваринницької продукції. Це один із найвищих показників в області. Його можна було б і далі нарощувати, однак стимулу для цього, як бачимо, немає.

Що вже говорити про власну переробку вирощеного в господарстві!  Ще з десяток років тому тут пробували виробляти ковбаси, крупи. Але через нестачу коштів, які необхідно вкладати в техніку, освоєння технологій, навчання фахівців із гарним задумом довелося попрощатися.

— Розроблення нової системи оподаткування для аграрного сектору потребує ретельного та виваженого підходу, вона має грунтуватися на найкращому світовому досвіді, — зауважив Василь Лисенко, зазначивши, що це думка й багатьох колег з інших господарств області. — Найсерйозніше скасування преференцій торкнеться тваринників. Ми й нині часто змушені балансувати на межі між виживанням та збитками. Про серйозну прибутковість не йдеться. Брак державної підтримки призведе до того, що деякі компанії можуть закрити виробництво та скоротити кількість ферм. Це спричинить втрату робочих місць, подальше зниження поголів’я. А цього допускати ніяк не можна.