Комплекс споруд Лисичанська потрапив до п’ятірки номінантів конкурсу «Бельгійська спадщина за кордоном», який щорічно проходить за підтримки Фонду короля Бельгії, і місто отримало премію. Директор місцевого краєзнавчого музею Ніна Бондар розраховує, що це визнання дасть змогу залучати грантову допомогу для збереження бельгійської спадщини в Лисичанську.
Ідеться про споруди в місті, що свого часу будували бельгійці. Якими вони були наприкінці XIX — на початку XX століття, можна побачити в Лисичанському краєзнавчому музеї, де діє виставка «Будівельна бельгійська спадщина Лисичанська». На фотографіях красиві будівлі, які вирізняються з-поміж інших архітектурою та незвичною для міста тих часів червоною цеглою.
Історія їхнього створення пов’язана з діяльністю започаткованого наприкінці XIX століття бельгійським інженером Ернестом Сольве та пермським купцем Іваном Любимовим акціонерного товариства з виробництва соди.
Одночасно з облаштуванням підприємства бельгійські архітектори та будівельники на території колишнього села Верхнього звели кількадесят споруд: будинок для директора содового заводу, житлові квартали для робітників, лікарні для дітей і дорослих, казарми для неодружених працівників, готель, адміністративну будівлю, Миколаївську церкву.
До речі, більшість будівельних матеріалів постачали з Бельгії.
«Це колосальна спадщина, яку потрібно берегти, — каже керівник мистецького напряму Українського кризового медіа-центру Леонід Марущак. — На початку ХХ століття здійснювали глобальні проекти. Наприклад, у Лисичанську побудовано чотириповерхову лікарню з електричним ліфтом. Будівля існує досі.
Леонід Марущак провів імпровізовану екскурсію вулицями сучасного міста, яка, на жаль, також показала, що доля будівель непроста.
Споруда колишньої лікарні нині покинута. Тож про ліфт, можливо, перший електричний на Донбасі, нагадує тільки шахта, яка залишилася серед руїн. Будівлю школи, яка за радянських часів слугувала адміністративним центром заводоуправління, зруйновано. За словами місцевих жителів, вона постраждала під час пожежі. Ще три бельгійських будинки не перенесли тектонічних зрушень 1999 року, а готель зруйнували вандали.
Краща доля у колишньої казарми для неодружених працівників содового заводу: тепер тут Лисичанська гімназія. У житлових будинках для співробітників і нині живуть люди.
За словами Ніни Бондар, тільки дві з 30 будівель мають статус пам’ятки архітектури, інші навіть не на балансі міста.
Два роки тому заговорили про збереження бельгійської спадщини. Тоді в місто приїхав Посол Королівства Бельгія в Україні Люк Якобс, щоб побачити зроблене його співвітчизниками. Тож торік саме з його ініціативи лисичанський комплекс отримав зелене світло для участі в конкурсі «Бельгійська спадщина за кордоном».
«Дуже радий, що в Лисичанську є бельгійська спадщина. Тож докладатимемо зусиль для її підтримки», — каже Люк Якобс.
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+