Два роки тому створено Народний літературний музей Закарпаття. За цей час заклад став одним з важливих культурних центрів краю. Тут із повагою ставляться і по крихтах збирають усе, що може свідчити про творчі здобутки письменників, складну, часто трагічну історію літературних змагань у цьому найзахіднішому регіоні України.

Місце для творчого спілкування

«На засіданні правління спілки ми вирішили, що потрібно створити музей, який був би не просто хатою-читальнею, а літературно-науковим, методичним центром карпатського регіону, — ділиться думками завідувач цього закладу Василь Густі і продовжує: — Розташування Закарпаття спонукає до творчого спілкування з іншими областями України, краями в сусідніх Угорщині, Словаччині, Румунії, Польщі.

Звичайно, тісні контакти з вітчизняними й українськими письменниками сусідніх країн мали б знайти відображення в діяльності музею. Обласна рада нас підтримала рішенням сесії, і створено філію Закарпатського художнього музею імені Йосипа Бокшая «Народний літературний музей Закарпаття». По-іншому його ще можна назвати «літературна скриня».

Закарпатський поет і перекладач Василь Густі, який нещодавно відзначив 70-річчя, три терміни очолював Закарпатську обласну організацію Національної спілки письменників України. І тоді, й раніше він був активним учасником літературного процесу в області, знайомий чи не з усіма колегами по цеху, які творили і творять на Закарпатті. Не випадково саме йому довірено очолити цю «літературну скриню», в якій об’єднано всі часи, всі майстрів художнього слова краю.

Василь Петрович поки що тут один-єдиний працівник. Але маючи підтримку колег, рідних і близьких письменників, багатьох з яких немає серед живих, він вже зробив багато. Систематизував експозицію за хронологією розвитку літературного процесу і персоналіями, їхнім внеском у літературу.

За два роки кількість експонатів зросла від 800 до понад 4 тисяч. Це і книжки, і рукописні твори, автографи та речі, якими користувалися письменники Закарпаття. Велику частку надбань становлять видання, які подарували музеєві літератори-побратими з Галичини, Буковини, сусідніх країн, де творять українською або перекладають з неї угорською, словацькою, румунською, польською мовами.

Основу заклало давнє Євангеліє

Розпочинаючи екскурсію музеєм, Василь Густі привертає увагу до давнього рукописного Королевського Євангелія, вік якого — понад шість століть. За консультаціями науковців зусиллями фахівців кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту (нині Закарпатська академія мистецтв) на чолі з кандидатом мистецтвознавства художницею Одаркою Долгош, цінна рукописна пам’ятка побачила світ у вигляді факсимільного видання «Королевське Євангеліє 1401 року».

Заглибитись у літературну минувшину краю дають змогу твори письменників-будителів Олександра Духновича й Олександра Павловича, їхніх попередників Михайла Лучкая, Василя Довговича та інших. Є й зразки видань перших письменників Закарпаття, які закладали основи української літератури, Олександра Маркуша та Луки Дем’яна.

На початку 1920-х на Закарпатті бурхливо розвивалась українська література. А саме тоді, коли цей край став домівкою для творців художнього слова, котрі переїхали з іншого боку Карпат, — Галичини, Волині, Наддніпрянщини. Серед літераторів того часу найвідоміші Василь Пачовський, Володимир Бірчак, Спиридон Черкасенко, Олег Ольжич, Улас Самчук, Марійка Підгірянка. Вони відіграли важливу роль у становленні когорти письменників, які народилися й виросли на Закарпатті, — Василя Гренджі-Донського, Зореслава, Юрія Станинця, Федора Потушняка, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Івана Чендея, Юрія Керекеша. Твори цих майстрів художнього слова займають чільне місце і в літературі краю, і в музеї.

Трагізм минулого і велич сьогодення

Василь Густі в екскурсії музеєм виокремлює трагічні сторінки, яких не оминуло письменництво краю. Чимало яскравих його представників загинули в період Другої світової війни у німецьких концтаборах або зазнали репресій у післявоєнний період — у сталінських катівнях. Серед них Августин Волошин, Марко Бараболя, Іван Ірлявський, Дмитро Вакаров, Андрій Карабелеш, Андрій Патрус-Карпатський. Їхні твори формували світогляд і майстерність наступних поколінь письменників.

Один з найпомітніших в експозиції стенд із лауреатами Національної премії імені Тараса Шевченка. Їх Закарпаття подарувало Україні аж сім: Іван Чендей, Олекса Мишанич, Петро Скунць, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, Дмитро Кремінь, Оксана Луцишина. Таку велику за чисельністю когорту письменників — лауреатів Шевченківської премії непросто знайти в інших регіонах України.

А ось під склом речі із творчої робітні письменників. Тут і допотопні чорнильниці, і набір ручок, які тримали в руках відомі автори, друкарська машинка тощо.

«А ця попільниця неодноразова літала приміщенням. Її кидав Петро Скунць», — з усмішкою зазначає Василь Густі.

На почесному місці — військові нагороди літераторів за їхні бойові заслуги у війні.

Твори мовами меншин

На багатонаціональному Закарпатті рідною мовою писали, створюючи високохудожні твори, угорці, румуни, росіяни, словаки, німці, роми. Їхні доробки теж не залишилися осторонь: на стендах представлено видання різних років, творчі біографії їхніх авторів.

Привертають увагу численні книжки, що презентують українську, зокрема закарпатську літературу, фольклор угорському читачеві. Вони регулярно виходять в Угорщині, де інтерес до звичаїв, фольклору, культурних надбань українського краю, що сусідить із цією країною, традиційний.

Чимало двомовних книжок, у яких художні тексти подано паралельно українською й угорською. Це полегшує іноземцям вивчення мови Шевченка, дає змогу відчути дух оригіналу. У цьому контексті слід згадати видання з перекладами Шевченкового «Кобзаря». Усі їх подарували музеєві автори-перекладачі.

Будівничі мостів між країнами

Літератори — будівничі мостів, що єднають країни. Про це свідчать давні творчі зв’язки закарпатських письменників з колегами із сусідніх країн, які писали або пишуть українською. Це Олена Рудловчак, Іван Яцканин, Юрій Бача, Надія Ворхол, Мирослав Ілюк та чимало інших, які живуть у Словаччині. Микола Корсюк, Михайло Гафія Трайста живуть у Румунії, а Сергій Степа — в Угорщині.

Розвивати ці зв’язки у міжнародному вимірі допомагають фестивалі «Карпатська ватра», історію яких фіксує музей. «Горить, горить «Карпатська ватра» — вогненна пісня неба і землі», — написав про них поет Дмитро Кремінь. На ці заходи з’їжджаються поети й прозаїки, фольклористи, літературознавці, щоб поділитися творчими набутками, презентувати свої видання тощо. У минулі роки таких форумів відбулося вже п’ять. Але через події на сході України та пандемію літературний фест не відбувався останні кілька років. У Закарпатській письменницькій організації сподіваються, що через якийсь час полум’я ватри, запаленої літераторами, знов розгориться.

Із нагоди 30-річчя Незалежності України організатор і хранитель фондів музею Василь Густі влаштував книжкову виставку.

«Вона засвідчує, що наші письменники завжди були в передових лавах тих, хто боровся за незалежність Української держави, її розбудову, — розповідає Василь Петрович. — Такими самими послідовними і невтомними вони залишаються й нині. Це підкреслює добірка цих видань, публікацій багатьох письменників Закарпаття — представників різних поколінь і літературних жанрів».