Назустріч вже восьмій річниці «рускай вєсни» ті жителі Донбасу, які перетворилися на заручників цинічної геополітики Кремля, взяли участь у неформальній дискусії. Словесні списи та стріли ламали довкола всюдисущої, нав’язливої, докучливої, нахабної, токсичної проросійської пропаганди, в полоні якої надовго опинилися. Думки розділилися. Одна частина втомлених дезінформацією людей вважає, що ідеологія в ОРДЛО тримається на трьох китах: брехня, велика брехня і несусвітня брехня. 

Проте із такою версією категорично не погоджуються опоненти, які переконують, що та ідеологія спирається на спини трьох слонів: просто обіцянки, фантастичні чи утопічні обіцянки і трагікомічні обіцянки.

Суперечки тривають. Однак вдалося відшукати точки дотику, де думки жителів окупованих територій сходяться. Серед таких риторичні запитання: «Як ми могли цьому колись повірити?»

До того ж, попри очевидні негативні емоції, бранці тривалих брехливих запевнень, якими їх морально тероризують досі, навіть знаходять сили й для сумної посмішки. Бо те, що з весни 2014 року їм обіцяли і досі це роблять пропагандисти та лідери ОРДЛО, нагадує зразки чорного гумору. Навіть найчорнішого.

Обіцяти, немов собаці мух хапати

Утім, будьмо об’єктивними. Оскільки одна з найпоширеніших обіцянок-приманок із загарбницького 2014-го таки майже збулася. Розмахуючи на проросійських мітингах відозвами про наміри створити на південно-східній території України «Новоросію», носії геополітичного проєкту патетично називали цю імперську примару країною мрії. І що? Утопічні плани на нинішній час залишилися тільки у фантастичних мріях дуже невеликої кількості затятих «новоросів». Найдужче марять цим ті «патріоти Донбасу», які давно втекли від реалій цілковитого жахіття «республік» аж у «матушку» і тепер ще й звідти, відробляючи «30 рублів», пащекують і чвиркають люттю й ненавистю в бік України на різних медійних ресурсах.

До речі, про Росію. Тепер дуже неприємні й болючі запитання на кшталт «За що ж купилися?» люди в ОРДЛО найчастіше ставлять самі собі, коли йдеться про тривале очікування ними приєднання до РФ. У 2014 році це питання для жителів Донецька чи Луганська здавалося вже вирішеним раз і назавжди. А чому ні? Навіть налякані коти в донецьких міських підворіттях у лютому — березні того року почали звикати до характерної російської вимови з багатьох областей сусідньої держави. Бо саме російські політтехнологи й «туристи» стали організаторами й активними учасниками антиукраїнських мітингів та захоплень будинків державної влади. І замість зірваних державних прапорів України тоді відразу ж вивішували російські триколори, підтверджуючи свій повний контроль над загарбаною територією та обдуреними обіцянками людьми.

Коли ж трохи згодом у Кремлі жителів Донбасу, які репетували на мітингах «Навіки з Росією!»,  раптом ошелешили лукавим уточненням, мовляв, їм ніколи не обіцяли приєднувати територію до Росії, вони, м’яко кажучи, отетеріли. А справжнім шоком для них стало те, що «матушка», ініціювавши створення самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», поряд із цивілізованими країнами теж відмовилася їх визнати.

Здавалося б, після такого облому людям стане розвиднятися. Де там! Тому в те, що Москва загарбала і використовує цю густозаселену територію лише для брутального тиску та Україну, багато з них не хочуть вірити досі. Уперто не сприймають реалій навіть у наші дні, коли у держдумі РФ розпочалися чергова геополітична вистава довкола визнання давно розграбованих і депресивних «республік» і ті самі торги кремлівського геополітика з Європою із приводу цього питання.

Що ж, Росія у ставленні до підконтрольних їй територій Донбасу, безперечно, залишається лідером класичної схеми: обіцяти ще не означає виконувати. Та ніколи не пасли задніх і місцеві керівники окупаційної влади. Мегазіркою щодо брехливих і навіть фантастичних обіцянок люди по той бік лінії розмежування називають колишнього лідера ОРДО Олександра Захарченка. Того самого, за царювання якого дітлахам-«захарчатам» пропонували носити зірочки з його портретом. Маючи навіть не зовсім середню освіту, він демонстрував дуже войовничу натуру і тому періодично публічно пащекував про неабиякі стратегічні військові плани.

Місцеві люди, звичайно, розуміли, що замість «полководця» частіше промовляє вжита оковита, проте «республіканські» друковані медіа та телебачення регулярно поширювали наміри Захарченка завоювати пів світу і більше. Спершу він публічно обіцяв «визволити» Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь і всю територію Донецької області. Потім нахвалявся дійти й захопити Київ та погрожував Львову.

Є сумніви, що підлеглі донецького стратега дозволяли дудлити йому  палену горілку, бо була змога вживати награбований елітний алкоголь. Але факт в історії ОРДО залишається фактом: ватажок бойовиків розійшовся до того, що заявляв в ефірах про наступ на Лондон та інші міста Європи і навіть США.

Зрозуміло, утопічні фантазії залишилися тільки у трагікомічних спогадах. До того ж, у Донецьку не дуже люблять їх згадувати. Бо перебування на чолі «республіки» такого лідера зайвий раз підтверджує вбогий і навіть ганебний місцевий керівний кадровий рівень. Примітивний обіцянковий стиль роботи тепер активно демонструє і нинішній керівник ОРДО Денис Пушилін. Він чоловік відносно мирний, але щодо невиконаних обіцянок, які тиражує місцева пропаганда, може скласти конкуренцію своєму попередникові. Щоправда, цей обіцяльник має серйозну фору: свого часу здобув досвід роботи в сумнозвісній компанії «МММ». Тому цей керівний кадр став просто знахідкою для кураторів Кремля і ОРДО! Бо чого він тільки не наобіцяв знедоленим землякам! І фактично нічогісінько не виконав.

Насамперед Пушилін грізно пообіцяв помститися за загиблого від вибуху в кафе «Сепар» О. Захарченка: визволити від України весь Донбас, а далі відсвяткувати перемогу в Києві. Затим, закачавши рукави, посипав іншими планами. Чого тільки варта анонсована «програма соціального розвитку», в якій було обіцяно нові робочі місця, підвищення заробітних плат, пенсій та інших виплат. І що? Нині в Донецьку зарплати та пенсії, навпаки, до того зменшилися, що вдвічі й більше поступаються цим виплатам на українській території краю.

Та не на того напали! Емемемників колишніх не буває: керівник через підконтрольні пропагандистські рупори тепер пояснює, що обіцяне виконає за однієї важливої умови: після «визволення» всієї «ДНР», частина якої, він нагадує, досі під «окупацією» України. А щодо резонансних запевнень про налагодження залізничного сполучення з РФ, ремонт палацу «Юність» та інших об’єктів-пусток, скасування комендантської години, регулювання цін на продукти та ліки, відкриття КПВВ, то їх також не виконано. Однак місцеві газети й телебачення продовжують сипати схожими обіцянками, яким вже мало хто вірить.

Сто тисяч і один день «нападу»

Уже очевидно, що лідери ОРДО та підконтрольні їм пропагандистські рупори спроможні на правду тільки тоді, коли не брешуть, тобто ніколи. Отож люди вже напрацювали здатність відповідно реагувати на базік на екрані «ящика» чи газетних сторінках. А що ви хотіли, якщо за минулі сім років телевізор по кілька разів на день повідомляє про наступ України і називає чергову, тепер уже точну-преточну дату «нападу», а цього й близько не було? Тому по той бік лінії розмежування досить скептично ставляться до одноманітних медійних побрехеньок.

«Вірити військовому трубадурневі Едуардові Басуріну, який жахає люд примітивними погрозами про диверсії, танкові, повітряні чи хімічні атаки з боку України, — для багатьох те саме, що реально сприймати фантазії колишнього лідера про гарцювання на білому коні в Лондоні. Повторюю, не всі, але чимала частина жителів міста намагаються адекватно реагувати на звичні щоденні наступи на нашу свідомість. Бо правди їм ніхто за майже вісім років не казав. І жодної з обіцянок ніхто не виконав. Тому часто російська і місцева пропаганда тепер працюють даремно. Ось і тепер: хто із притомних людей повірить, що Україна піде в наступ на Донбас тоді, коли на її кордонах стоять і тільки й очікують чогось подібного збройні полчища росіян?» — запитує житель Донецька. І це свідчить про настрої окремих місцевих людей.

Ще жителі ОРДО давно помітили, що заклики про диверсійну чи воєнну загрозу частішають, коли виникає необхідність забалакати чергову власну проблему: підвищення цін за комунальні послуги, нестачу ліків та вакцини, сплеск смертності від коронавірусної хвороби тощо. І навіть мастак обіцяти і потім шукати безглузді пояснення невиконання планів Д. Пушилін узяв участь у недавній масштабній пропагандистській атаці на Україну і одночасно жителів ОРДО. А почалася вона з анонімних повідомлень про начебто мінування великої кількості шкіл та інших об’єктів.

«За останній тиждень київський режим здійснив стосовно ДНР безпрецедентну кількість провокацій. Погрози вибухів у понад 400 будинках у 16 населених пунктах змусили вдатися до евакуації більш як 75 тисяч людей. Висновки технічних фахівців безпосередньо вказують на причетність Києва до цих дзвінків і повідомлень. Укотре сучасна Україна показала свою терористичну сутність, — аж кипить від обурення лідер ОРДО. І насамкінець робить прогнозований категоричний висновок: — Це пряме свідчення готовності до наступальних дій».

Не забарився з нагнітанням страху і «заступник начальника управління народної міліції» Е. Басурін, який повідав про добуту «секретну інформацію». «За даними нашої агентурної розвідки, 2 лютого глава Державної прикордонної служби України віддав розпорядження про обмеження з 20 лютого виїзду із країни військовозобов’язаних громадян чоловічої статі віком від 18 до 45 років», — запропонував він ще один «незаперечний доказ» підготовки України до воєнного нападу.

А один із телевізійних ресурсів в окупованому Донецьку пішов ще далі, повідомивши, що Київ, ступивши на стежку війни, «мобілізує всіх жінок, дітей, пенсіонерів».

Досі не страшно? Тоді тримайте стрімкий кількахвилинний потік «новин» від «народної міліції» на стрічці «республіканського» пропагандистського ресурсу 4 лютого. «11.00. ЗСУ поповнюють запаси підрозділів і опрацьовують наступ. 11.02. Головнокомандувач ЗСУ перевірить готовність військових частин до наступу на Донбасі. 11.04. ЗСУ перекинули на передову передані Заходом ракетні комплекси». І так безкінечно.

Оскільки нічого такого на лінії зіткнення, про що невтомно застерігали донецькі  фейкомети, не відбулося, тамтешні пропагандисти все-таки відшукали підходящу подію, яку істерично назвали «актом агресії» України. Ніколи не вгадаєте, про що йдеться. Так відреагували в Донецьку на непоправну втрату на ідеологічному фронті: YouTube заблокував певні сумнівні інформаційні ресурси, які пропагандисти ОРДЛО використовували для поширення антиукраїнських «новин».

«Ці канали прибрали на вимогу РНБО України через якісь майбутні події, яких не можна буде висвітлювати. Побоююся, що все йде до наступу», — відшукав тут український слід один із «депутатів народної ради ДНР».                             

Певна річ, про адекватність і поведінку загалом авторів цих страшилок говорити не доводиться. Проте якщо вони лякають і без того наляканих людей, то це комусь дуже вигідно. Кому? Принаймні не Україні. І аж ніяк не жителям окупованих територій, які за вісім років окупації вже тисячі разів чули схожі повідомлення про наступ України чи НАТО, і тому навчені реагувати на них відносно стримано. Тоді кому?..

А ТИМ ЧАСОМ

Інформація окупантів про нібито масову евакуацію з ОРДЛО не відповідає дійсності, а люди, яких показово вивезли до РФ, самостійно повертаються додому. Про це в ефірі одного з українських телеканалів заявив міністр оборони Олексій Резніков, повідомляє Укрінформ.

«Кілька тисяч вони показово вивезли, а зараз наша розвідка має точну інформацію, що люди повертаються самостійно додому. Їх там ніхто не годує, не розселяє, тобто чисто постановка для «Мосфільму» –– чи хто в них там займається зараз кіно», –– сказав Резніков.

Водночас він запевнив, що ЗСУ готові тримати удар з будь-якого боку, українська розвідка разом із партнерами уважно спостерігає за діями Росії та бачить все.

Як повідомляв Укрінформ, 18 лютого жителі окупованого Донецька отримали СМС із попередженням про екстрену евакуацію. Російський президент пообіцяв кожному жителю тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей по 10 тисяч рублів, якщо вони погодяться на евакуацію до Ростовської області. У цьому регіоні РФ через нібито наплив жителів ОРДЛО запровадила режим надзвичайної ситуації.

За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Людмили Денiсової, вивезені під приводом евакуації люди вже понад дві доби перебувають без їжі та сну в неопалюваних автобусах, місця тимчасового розміщення, де їх планували оселити, зачинені.