На «сайті» саме сиділа баба Марина. На її чолі були написані свіжі новини, від яких її аж розпирало. А мені зраділа, немов листоноші у «пенсійний» день: «Нарешті хоч одна жива душа зі свіжими вухами! Швидко слухай, що Галина мені недавно розповідала!»
Подякував за запропоновану мені миску з великою шовковицею, а старенька заторохтіла. Вона демонструвала неабиякі акторські здібності, бо переповідала пригоду від імені баби Галини з неповторними інтонаціями та гримасами тієї.
«Як було діло? Спершу вночі чогось наснився Ряшко. Так, так! Отой крикливий депутат, який усіх підряд лає, а вони у відповідь тільки сміються. Приверзлося, ніби стоїть він на моєму городі й кричить на колорадських жуків: «Скотиняки!..» Ага, собі думаю: щось знову подорожчає. А вранці чую: біля двору гур-гур — і спинилася машина. Довжелезна така, як у Варки язик, і чорна, немов… Така, як у тебе довкола рота від шовковиці! Ага. Невже й справді Ряшко приїхав мені жуків на городі смішити? Коли вже чвалає у двір. Ні, не він! Але також гарно вдягнений і на перший погляд нормальний дядько. Привітався: «Я, бабо, народний депутат такий-то і маю до вас сурйозне діло». А далі рече: коли всі інші депутати пішли в літню відпустку, їхня хракція вирішила у цей час виконувати накази виборців. «Показуйте, що вам по господарству зробити. Може, город скопати?» Галина божиться, що спершу хотіла взяти ломаку і вигнати втришия цього відпускника. Бо вони в тій Раді геть показилися! То на дієтах сидять, аби схуднути, то ще щось. У цьому місці баба Марина зробила паузу і спитала сама себе «своїм» голосом: «А хіба вони й справді у відпустки пішли? А як же гібридна війна? А боротьба з реформами?» Далі оповідала вже від імені здивованої Галини.
«Еге, думаю, неспроста мені той крикливець снився. А цей мовчки нетерпляче переступає з ноги на ногу, а тоді питає: «Що тут робити? Рубати дрова? Копати? Що? Де?» Піди, кажу, голубе, повизбируй мені жуків на картоплі. Дивись — не бреше, бо справді побіг підтюпцем. І, чую, бурчить собі під носа: «Ого-го! Та їх тут, як позафракційних у бухветі!» та «Куди ви, собаки смугасті, лізете, як на трибуну?!» Одне слово, трудиться в поті чола. А тоді знов: «Що ще?» Дала йому лопату і довірила викопати цибулю. У нього аж очі заблищали. Майже весь город перекопав, бо землю рив, немов не нероба-депутат, а екскаватор! Або трактор. З нього вже піт річкою тече, а він не вгамується: «Де і що робити?» Тепер, підказую, мені дах підлатай, бо сама туди не злізу, і собашник полагодь. «Єсть! — аж козиряє. — Все зроблю! Навіть курям ноги помию, але за однієї умови: ви, бабо, нікому про мою поміч не розповідайте, бо поки що це депутатський секрет. А де, до речі, у вас сільрада, бо хочу голову вашого побачити?» Баба Марина замовкла і після паузи вигукнула: «Чого ти смієшся? Не віриш? А он і сама Галина човпе! Зараз від неї самої послухаємо. Кажи!» — ще здалеку гукнула до сусідки. Та, сумна й невесела, присіла на лавці і спершу важко зітхнула. «Та що? Викликали голова й наказали менше про це патякати. Бо вони трохи звихнулися у тій Раді! Набридло, бачте, у відпустках вилежуватися на острівних пляжах і захотілося чогось такого, аби нерви полоскотати. Ну, цього… Як його?» — «Екстремального», — підказав я, нарешті впоравшись із шовковицею.
«Точно! Досі лазили в гори, пірнали під воду, а тепер під час відпустки вирішили допомогти по господарству своїм виборцям. Заодно й довести, що вони не трутні й не дармоїди. Але тільки один день, бо більше не витримають. Мій, до речі, вже втік».
Баба Марина також швидко втекла із «сайта». Мабуть, побігла доганяти того любителя екстремальної одноденної відпустки на городі.