Володар Кубка світу
з велоспорту
Ярослав ПОПОВИЧ

Вихованець львівської велосипедної школи уже понад десять років постійно живе і тренується в Італії. Це не стало перешкодою у спілкуванні: під час телефонної розмови один з провідних українських спортсменів відверто відповів на запитання кореспондента "Урядового кур'єра".

Рідну школу в Дрогобичі не забуваю

- У світі велоспорту вас називають Попо. Таке прізвисько не псує вам настрій?

- В Україні близькі і друзі звуть мене Славком. Звик до цього імені з дитинства. Тож коли до мене звертаються - "Ярослав", навіть трохи незвично. Втім, мій приклад - не виняток. Так, дворазового чемпіона Національної баскетбольної ліги Станіслава Медведенка, наскільки мені відомо, всі теж називають Славою. Що ж до мого прізвиська, то я нічого не маю проти. У велоспорті це звичайнісіньке явище. Наприклад, Ленса Армстронга давно називають Іronman, дворазового олімпійського чемпіона росіянина В'ячеслава Єкимова - Єкі. Достатньо поетичні прізвиська в іспанців, з якими я виступав за американську команду "Дискавері ченнел": Мануель Белтран Мартінес - Тріки, Хосе Луїс Рубієра - Чече.

- Як часто буваєте в Україні?

- Коли тільки випадає нагода, прагну побачитися зі своєю сім'єю. Вона у мене велика - тато, мама, дві сестри -Ірина і Настя, а також брат Василь. До всього іншого, я хрещений батько дочки Іри - Олени, якій пішов третій рік. Завжди відвідую і рідну велошколу в Дрогобичі. Для цього спеціально їду додому на автівці - забиваю її інвентарем під зав'язку. Знаю по собі, наскільки приємні такі подарунки . Прагну привезти з Італії дітям якомога більше шоломів, керма, рам, інших запчастин.

- Давайте поговоримо про таємниці велоспорту. Чи правда, що під час гонки спортсмени примудряються перекусити?

- Звичайно. Наша форма пошита таким чином, що кишені ми набиваємо невеликими булочками. Їмо їх кожну годину. Першу булочку зазвичай з'їдаю, подолавши тридцятикілометрову позначку. Потім їм по булочці кожних десять-п'ятнадцять кілометрів. Але вже за п'ятдесят кілометрів до фінішу їсти заборонено.

До того ж на екваторі дистанції завжди є спеціальний пункт харчування. У кожної з команд там підготовлені свої сумки з їжею. І масажисти клубу передають їх гонщикам, коли вони проїжджають це місце.

- Що саме кладуть у сумки?

- Зазвичай, дві фляжки - з водою і підсоленим енергетичним напоєм. А також барети - калорійні батончики і пиріжки з рисом, яблуками і ананасами.

- Що робити гонщику, якщо у нього закінчилася провізія?

- Якщо він лідер команди, то його грегарі - спортсмен, що працює на нього, повертається до технічного автомобіля (він їде позаду пелетона) і звідти бере щось їстівне. До речі, на "Тур де Франс" я виконував роль помічника знаменитого Армстронга. Повертався до "технічки", брав сумочку для себе і Ленса, а потім відвозив їжу американцю.

Із сіллю жартувати не варто

- Що можете розповісти про легенду сучасного велосипедного спорту?

- Пам'ятаю, коли шість років тому потрапив до американської команди "Дискавері ченнел", Ленс до новачків поставився напрочуд доброзичливо. Армстронг постійно жартує і всіх товаришів по команді заряджає своєю енергією. Так усе починалося в 2005 році, так само було і в позаминулому сезоні. Після спілкування з ним ще сильніше хочеться працювати.

Армстронг - жива легенда професійного спорту. Але на тренуваннях працював так завзято, нібито йому належало підкорювати тільки вершини. До всього іншого, Ленс - абсолютно адекватна людина. Йому подобається увага фанатів, до яких він ставиться з підкресленою повагою. Ніколи не відмовляє вболівальникам в автографі або фото. Чим вигідно відрізняється від деяких набагато менш "зоряних" колег.

- Армстронг вірить у прикмети?

- У них вірять практично всі спортсмени. Але він на цьому не зациклюється. Якось із цього приводу виникла пікантна ситуація. Іспанці, які виступали за нашу команду, попередили: не можна передавати сіль з рук у руки - її обов'язково треба ставити на стіл. Лідер вирішив пожартувати і спеціально розсипав жменю солі. І що ви думаєте? Наступного дня Ленс зійшов з дистанції, не проїхавши і кілометра, - впав буквально на рівному місці. Після цього я жодного разу не бачив, щоб він жартував із сіллю.

Чи вірю я в прикмети? Є декілька правил, яких прагну дотримуватися. Відкрию один секрет - ніколи не виходжу на старт в новій амуніції. Якщо річ тільки куплена або видана, можу на ній навіть потоптатися, гарненько її пом'яти. І лише потім вдягаю. Зазвичай прикмета спрацьовує.

- Останнім часом ви виступаєте за інтернаціональні команди, кольори яких захищають гонщики з багатьох країн світу. Як спілкуєтеся один з одним?

- Тут немає проблеми. Я відмінно володію італійською, добре розумію англійську, трошки гірше - іспанську та французьку. Вже не кажучи про українську та російську мови. Одноклубники теж знають по декілька мов.

- Але без курйозів, напевно, не обходиться?

- Так, історії трапляються. Летіли ми якось у Казахстан з Мадрида. В групі були австралійці, іспанці, італійці, казахи, німець, бельгієць, литовець і я. Раптом повідомляють, що буде дозаправка літака з висадкою нашого інтернаціонального десанту у Львові. А це ж дев'яносто кілометрів від мого дому. Тут же набираю по мобільному маму:

- Буду у Львові за чотири години, приготуй вареників, сала, хліба, ковбаси, горілочки нашої - скучив уже за нашею кухнею, та й хлопців пригостимо.

Все було зроблено найкращим чином. Щоправда, самому спробувати нічого не вдалося - все змели іноземці. Відтак, усі дотепер зберігають найтепліші спогади про Україну.

Новий король велоспорту

- Сьогодні ви виступаєте у складі елітних професійних команд. А як усе починалося?

- У дитинстві спочатку з цікавістю спостерігав за велосипедистами. Потім набрався хоробрості і попросив свого діда Михайла покатати - мені сподобалося. А коли у тринадцятирічному віці переїхав до Дрогобича, зайнявся велоспортом серйозно.

- Хтo відігpав у цьoму виpішальну poль?

- Насамперед мама. Багато хто з батьків бояться віддавати дитину до велоспорту - тут багато падінь. Мама усіляко підтримувала моє бажання. Чимало сил доклали перший тренер Олег Лішчишин, а також директор ДЮСШ Ігор Романишин. Після закінчення Броварського училища олімпійського резерву мене як члена збірної України запросили до Італії.

- Чи був у ваc кумиp?

-Напевно, це Мігель Індурайн. На той час інформації про світовий велоспорт у вітчизняній пресі було дуже мало. Але про Індурайна знали майже всі спортсмени і вболівальники. На початку 1990-х років він п'ять разів поспіль вигравав "Тур де Франс", а його команді "Банесті" ніхто довгий час не міг скласти гідну конкуренцію. Коли Мігель завершив славетну кар'єру, велосипедний світ зачаївся в очікуванні нового короля. Незабаром він прийшов - це був Ленс Армстронг.

Святослав РОЗЕНКО
для "Урядового кур'єра"
  

ДОСЬЄ "УК"

Ярослав ПОПОВИЧ. Народився 4 січня 1980 року в селищі Калинів Самборського району Львівської області.

Заслужений майстер спорту. У 2001 році виграв чемпіонат світу серед "андерів" (до 23 років). Переможець Кубка світу-2002. Бронзовий призер "Джиро д'Італія-2003". Кращий молодий гонщик "Тур де Франс - 2005".

Виступав за команди: "Лендбоувкредит-Кольнаго", Бельгія - Італія (2002-04), "Дискавері ченнел", США, (2005-2007), "Сайленс-Лотто", Бельгія (2008), "Астана", Казахстан (2009), "РадіоШек", США (2010). Закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут.