У незвичних умовах, глибоких розходженнях між потребами і реаліями сьогодення перебуває стан туристичної галузі на Закарпатті. Уперше за останні роки цей регіон країни не став центром масового туризму. Готелі, пансіонати, зелені садиби, перевізники, екскурсоводи вдовольняються лише незначною часткою тих замовлень, які мали раніше. Причина всього — війна. Але більшість працівників цього бізнесу не складають рук, а наполегливо борються за свого клієнта, погоджуючись на мінімум прибутків або й працюючи без них, щоб лише залишатися на плаву.

Із ситуацією, що склалася на закарпатській туристичній кухні, ознайомлювався кореспондент «Урядового кур’єра».

Переорієнтувалися на допомогу переселенцям

У цьогорічного туристичного сезону є дві головні особливості. Перша з них найбільш вирізняє цей регіон на тлі інших в Україні, а саме: край за Карпатами залишається доволі безпечним острівцем у час російської агресії проти України. Один раз влучила ворожа крилата ракета, пошкодивши трансформаторну станцію Укрзалізниці в селищі Воловець. Уся інша транспортна, виробнича, соціальна й господарська  інфраструктура не зазнала пошкоджень і працює. Це додає потенційним туристам і відпочивальникам, усім гостям області відчуття безпеки.

Друга особливість — протилежність першої, бо війна, що триває п’ятий місяць, накладає відбиток на наші думки і плани. І вони, звісно, а також дії людей спрямовані не на відпочинок та отримання нових вражень, а на заощадження фінансів і бажання сховатися якнайдалі від воєнних дій. Мільйони людей подалися за кордон — у країни Євросоюзу і далі. Це наклало негативний відбиток, звузивши сегмент тих, на кого міг розраховувати український турбізнес в організації відпочинку.

Слід віддати належне власникам і керівникам десятків туристичних підприємств, які підставили надійне плече в час, коли сотні тисяч людей (за офіційною інформацією, понад 300 тисяч, а неофіційно — до пів мільйона) приїхали на Закарпаття, щоб урятуватися від обстрілів. У той час галузь працювала з величезними навантаженнями, а підприємці взялися розміщувати і годувати приїжджих, часто за власний рахунок або з мінімумом сприяння від держави. Цю безкорисливу надважливу роботу запам’ятають ті, хто скористався послугами волонтерів, і дякують за неї.

Але час минув, і з початком масового повернення вимушених переселенців додому карпатські бази відпочинку і пансіонати спорожніли. Сподівання, що на місце втікачів від війни приїдуть звичайні гості й ці заклади повернуться до традиційного способу життя, їхні бюджети наповнюватимуться, поки що не справджуються. Точніше, справджуються лише частково.

Відпочинок від… небезпеки

Заклади розміщення, стверджують фахівці, в перші місяці війни на 60—70 відсотків були заповнені вимушеними переселенцями. Тепер цифра зменшилася приблизно вдвічі, а деінде ще істотніше. Якщо й є запити на відпочинок, то це здебільшого тури вихідного дня, повідомляє відомий на Закарпатті організатор туризму Максим Адаменко. За його словами, багато громадян відчувають потребу психологічної реабілітації, тож влаштовують собі короткочасні поїздки разом з родинами, близькими друзями на вікенд. Або ж обирають для себе путівки в оздоровниці, поєднуючи лікування з активним відпочинком — походами в гори, екскурсіями в найцікавіші, на їхній погляд, локації для отримання вражень.

Виокремимо в цій темі термальні басейни, яких на Закарпатті стає дедалі більше. Не задумуючись, можна нарахувати сім-вісім таких закладів, де туристи можуть зануритися в зігріту підземними глибинами воду. Оскільки в багатьох місцях лікувальні властивості води підтверджують наукові дослідження, можна констатувати, що популярність таких штучних водойм лише наростатиме.

Цим можна пояснити різкий сплеск спорудження їх на території області: нині у процесі будівництва перебувають ще кілька термальних комплексів для активного відпочинку. Вартість відпочинку в них — у середньому 150—200 гривень за дві години. Дозволити собі термальні басейни можуть і люди зі скромними достатками.

До локацій — новими автотрасами

Торік завершено капітальний ремонт кількох автотрас, одна з яких проходить через усю область. Зокрема, від Ужоцького (на межі Закарпаття і Львівщини) до Яблуницького (на в’їзді до Івано-Франківської області) перевалів — загалом майже 330 кілометрів можна їхати з вітерцем новісінькими дорогами. Так само не страждатимуть на вибоїнах автомобілі на шляху до Міжгір’я і до одного із семи чудес України —  озера Синевир. Неподалік від нього розміщено реабілітаційний центр бурих ведмедів. Ще за кілька кілометрів — відоме десятьма музеями село Колочава. А як не згадати про купання в ропі, яку відкачують із солоних шахт Солотвина? Це можна зробити, їдучи згаданою трасою до Рахівщини.

В області з’явилося чимало нових привабливих місць. До таких належать Лавандова гора в місті Перечин, сироробні в Перечині та Хусті, ферма «Полонинське господарство» з кіньми-гуцуликами у селі Тур’я Поляна на Ужгородщині, відпочинковий комплекс «Срібний рай» на Тячівщині. Додамо, що радо зустрінуть гостей і власники десятків  чанів, купання в яких — цікавинка у відпочинку на Закарпатті.

А ось гастрономічних фестивалів, в орбіту яких раніше потрапляли тисячі гостей не лише із Закарпатської області, а й з поза її меж, цьогоріч обмаль або й немає зовсім.

«Про це треба запитувати керівників місцевих громад, — сказала авторові цих рядків виконувач обов’язків начальника управління туризму та курортів Закарпатської обласної військової адміністрації Іванна Маркович. — Поки що нам їхні плани не відомі, адже з початком бойових дій управління перестало діяти, лише тепер, із 1 липня, його відновлено внаслідок реорганізації. Загалом у цей складний час зірок з неба не хапаємо, але є й позитивні зрушення».

Читайте соціальні мережі

За браком фінансових можливостей на рекламу та промоційні заходи на перше місце у поширенні інформації про туристичні можливості регіону вийшли соціальні мережі. Саме через них надавачі послуг комунікують із потенційними туристами, і це відбувається на рівні малого й середнього бізнесу. Мережі переповнено оголошеннями про заходи, що відбуваються в галузі. Одні повідомляють про перевезення людей, інші — про заплановані екскурсії чи турпоходи. Вигідність цих оголошень у тому, що вони здебільшого нічого, крім енергії та натхнення на їхнє написання, не коштують.

Тож саме із цих джерел, долучившись до різних груп, можна спланувати свій відпочинок. Переваги таких способів поширення інформації в тому, що вона має позачасовий характер, а ще її можна яскраво ілюструвати світлинами. Інтернет багатий на повідомлення, які знаходять адресатів.

Одне з них, розраховане на гурманів, хочеться навіть переказати. Ідеться про найпопулярніші закарпатські страви. Автор допису в групі «Смачне Закарпаття» вважає, що туристи повинні скуштувати їх обов’язково. Бограч, банош, студені підбивані лопатки, ґомбовці і кіфлики на десерт.

«У якій-небудь традиційній колибі посеред полонини, на тлі пейзажів засніжених чи повних зелені гір банош, напевно, буде найсмачнішим, що ви куштували в житті».

Іще одне авторське повідомлення — про кіфлики: «Гарантуємо, що кіфлики можуть посперечатися багатим смаком навіть із найвідомішими французькими десертами».

Доволі складно не відгукнутися на ці та схожі до них привабливі заклики. Від себе додамо, що перебільшень про смак закарпатських страв немає. Ті, хто їх куштував, напевно, із цим погодяться.

Туристичний збір зріс

Парадоксально те, що обсяги туристичного збору за перші п’ять місяців року порівняно з торішніми зросли. І то більш ніж удвічі! Чому? Причиною стали обставини, які виникли з початком війни. Частина вимушених переселенців не реєструвалася в місцях приймання, не отримувала довідку ВПО, тож без довідки вони вважалися просто туристами і змушені були сплачувати збір. Таким своєрідним способом вимушені гості Закарпаття сприяли збільшенню надходжень до бюджету.

А як із цінами? На них вплинуло подорожчання пального, а також продуктів харчування. Але й за цих умов вартість перебування залишається доступною. Щоб пообідати, одній особі слід витратити щонайменше 90—100 гривень. Разом із проживанням, а також зі сніданками й вечерями потрібно викласти мінімально приблизно 300 гривень за добу. Якщо умови кращі, то вартість може сягати 600—700 гривень, але й це далеко не межа.

Однак у нинішніх умовах майже ніхто не розраховує на розкоші. Відпочити, набратися сил і хоч на кілька днів забути про війну, отримуючи позитивні емоції й збагатившись враженнями, — ось на що нині розраховують туристи. Закарпатські бази із приймання гостей сприяють їм у цьому, як можуть. Вдовольняються малим, а сподіваються все-таки на більше.