Хоч надворі вже справжня зима, із морозом і снігом, не можу змовчати про, так би мовити, суто осінню проблему, яка дошкуляє вже не один рік поспіль. Йдеться про звичайне осіннє листя, яке цього року спричинило на Рівненщині справжню екологічну катастрофу. Вірніше, не так саме листя, як поводження з ним людей. За якоюсь незрозумілою, вочевидь, іще радянською традицією, вони його спалюють. Смог, що надовго зависає над містами та селами, не лише заважає дихати й викликає алергію. Він, б’ють на сполох екологи, утворює сполуки небезпечного метану, котрий, своєю чергою, спричиняє зловісний парниковий ефект. Той, проти якого Україна теж долучилася до кліматичної декларації в Парижі: вона, до речі, набула чинності від початку листопада.

«Ну просто немає ради на те паління, — бідкається Мало?шпаківський сільський голова Рівненського району Михайло Войтович, — і просимо, й попереджаємо, і розтлумачуємо, — і все, наче об стіну горохом, — палять!» А ось у сусідній Польщі громади знаходять принципово інше розв’язання глибоко осінньої проблеми: там у листопаді тільки й бачиш, як люди пакують листя в мішки. Приміром, у 20-тисячному містечку Зельонка, що під Варшавою, прямо в приміщенні уряду гміни є конкретне оголошення: «Тут можна отримати мішки на листя».

«Так, ми не лише безкоштовно видаємо людям мішки, а й реагенти для компостів, які може зробити з листя кожен охочий, щоб потім використати їх на своєму городі, — розтлумачив бургомістр Гжегож Дудзік. — Переважну ж більшість цього безкоштовного багатства здаємо на фірму, яка виготовляє компости вже промисловим способом». Житель містечка 60-річний Пьотр Кошевський, який саме прийшов по мішки, зауважив: «Раніше я теж палив суху траву та листя, тепер сам роблю компости, якими підживлюю городину. Та й, зрештою, приємно, коли в місті чисто».

Не цурається власноруч робити компости і наймолодший у Польщі 27-річний бурмістр міста Страховіце, який використовує їх для підживлення фруктових дерев на своїй заміській дачі. Так небайдужі люди перетворили свою багаторічну проблему на перевагу. Дарма, що польські функціонери частенько зауважують: самоврядування є рівно стільки, скільки є в бюджеті громади грошей. Бо якраз у цьому випадку з ними можна всерйоз посперечатися. Тут, вочевидь, зовсім не потрібні гроші, достатньо бажання позбутися стереотипів і отримати користь із того, що лежить під ногами. Без високих фраз і Паризьких кліматичних угод.

До речі, український Закон «Про охорону атмосферного повітря» (ст.16, 22) забороняє спалювати листя. Адміністративний же кодекс навіть передбачає за це відповідальність: до того ж при спалюванні листя необхідно повідомляти екологічну інспекцію, поліцію, служби оперативного реагування та органи місцевого самоврядування.

Втім, як бачимо, заборони в Україні не спрацьовують. А якби місцевому самоврядуванню, як у Польщі, вдалося очолити (чи, принаймні, підштовхнути) зміну радянських традицій, хронічна листяна отрута легко перетворилася б на порятунок. А міста й села зняли б із себе непривабливе вбрання і додали б європейськості власному іміджу. Запасаймося мішками, панове?! Бодай на наступний рік, якщо у цьому не спромоглися.