Нині їх майже 2 мільйони — людей, яким від початку воєнних дій на сході країни й анексії Криму довелося покинути домівки. Вони могли б стати біженцями, шукати захисту і притулку від війни в інших країнах. Та більшість з них обрали Батьківщину. Перемістилися на її території лише далі від епіцентру бойових дій або окупації.

Найбільше їх переїхали в області, які межують з Донеччиною і Луганщиною, — на Дніпропетровщину й Харківщину. Проте й до столиці та області їх прибуло чимало: близько 230 тисяч, тобто кожен десятий. Із Криму переселенців менше, ніж з Донбасу (на 2 мільйони — лише 50 тисяч), з яких столиця прихистила понад 10 тисяч.

З якими проблемами й досі доводиться стикатися цим людям щодня і про шляхи їх розв’язання «Урядовому кур’єру» розповів голова правління громадської організації «Кримська діаспора» Анатолій Засоба. Попри назву, організація об’єднує не лише вимушених переселенців з Криму. Понад 80% з 15 тисяч членів організації перемістилися на Київщину саме зі сходу. 

За словами експерта, найбільша проблема полягає в тому, що не всі владні структури налаштовані на плідну роботу з інтеграції цих людей у нові громади. Дехто й досі міркує, що ось скінчиться війна — й усі переселенці повернуться до своїх домівок. Їм потрібно буде реінтегруватися. Тож навіщо створювати для них гідні умови там, куди вони перемістилися?

Проте навіть знані закордонні психологи стверджують, що вже через три — максимум п’ять років після переїзду людина вважає нове місце проживання домівкою. За останніми даними, вже майже 75% ВПО вирішили залишитися на постійне проживання саме там, куди свого часу перемістилися. Головна причина — їм просто нікуди повертатися. Адже якщо в Криму, можливо, якесь покинуте майно в родин ще збереглося, то у більшості переселенців зі сходу бойовими діями домівки зруйновано або й знищено повністю.

У Київській області допомогли переселенцям із влаштуванням їхніх дітей у дитсадочки. Фото з архiву редакцiї

Житло

За словами Анатолія Засоби, на Київщині цим людям допомагають знайти нові місця, які можна буде назвати власними домівками. Так, з 2014 року 560 сімей — членів «Кримської діаспори» — отримали земельні ділянки загальною площею 67 гектарів. 460 з них уже оформили документи на право власності і планують побудувати там будинки. Решта — в процесі вирішення різних питань. Проте пан Засоба нагадав, що переселенці не мають права на окремі пільги щодо надання землі. Це досягнення — приклад того, як у кризових обставинах переселенці об’єдналися заради спільної мети. На платформі очолюваної ним громадської організації вони поєднали свої знання, можливості й ресурси. А від того тепер мають місце, де у прямому сенсі зводитимуть своє майбутнє.

Експерт вважає, що переселенцям молодшого віку легше. Більшість не мала власного житла на попередньому місці проживання, а на новому отримала посилене сприяння на його отримання й від держави, і від іноземних благодійників. Молодим навіть фізично легше ходити кабінетами, обстоюючи свої права, і чогось досягати. Людям же старшого віку значно важче. Там вони мали квартиру чи будинок, які плекали не одне десятиліття, вкладаючи сили і гроші. І раптом втратили це через непереборні обставини. На новому ж місці зрозуміли, що у своєму вже немолодому віці мають починати з нуля. А роки і здоров’я вже не ті, та й фінанси у багатьох пропали під руїнами колишніх домівок. І саме такі люди потребують першочергової уваги й допомоги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Права та обов’язки переселенців

Керівник «Кримської діаспори» зауважив, що й досі майже 94% ВПО змушені орендувати житло. Адже придбати його за сучасними цінами, втративши вдома все, вони не можуть. Проте місцеві жителі здебільшого (понад 90%) не оформлюють оренду офіційно. По-перше, через чималі податки, які треба платити державі. По-друге, тому, що бувало, коли переселенці через певний час починали вважати орендоване житло власністю, робили там усе, що заманеться, і врешті відмовлялися звільняти його на вимогу власника. Проте має ця справа і зворотний бік. Орендуючи житло неофіційно, переселенець не може оформити субсидію й офіційно отримати реєстрацію. А від того проблеми з працевлаштуванням, медпослугами, соцдопомогою тощо.

Та є й позитив. Цього року вперше держава спрямувала 30 мільйонів гривень Держмолодьжитлу на пільгові кредити для учасників АТО і переселенців. Звісно, на всіх цього замало, але принаймні справа зрушила з місця. І 20%, або понад 6 мільйонів гривень з цих коштів, отримав саме донецький регіон.

Право голосу

Часто на місцевому рівні переселенців не сприймають усерйоз тому, що вони й досі не отримали права голосу на місцевих виборах. Звісно, є сподівання, що після реформування виборчої системи усе зміниться, але поки що це лише очікування, зауважив експерт.

А від того, ніде правди діти, упереджене ставлення до прибулих не лише місцевих жителів, які мають значно більше прав, а й місцевої влади: нащо дослухатися до думок і бажань тих, хто не є електоратом? Часто коли переселенці звертаються до місцевих депутатів із проханням допомогти, перше, про що запитують такі слуги народу, — чи ці люди за них голосуватимуть. «Не маєте права голосу? Тоді мені це не цікаво», — чуємо. І такі випадки, на жаль, не поодинокі.

Натомість за кордоном до людини ставляться не як до виборця, а як до платника податків. І якщо новоприбулий працює, займається підприємницькою діяльністю, створює робочі місця, влада завжди його підтримує. Адже є розуміння, що саме платник податків за гроші, які відраховує у місцевий бюджет, утримує місцевих чиновників, які мають йому допомагати і сприяти у розвитку. І якби в нас це було у фокусі уваги, то переселенців, більшість із яких дуже активні працьовиті люди, підтримували б краще, переконаний Анатолій Засоба.

Робота

Щодо працевлаштування експерт зазначив, що більше складнощів із цим було на початку переміщення, у 2014—2015 роках. Тоді побутувала думка, що АТО має закінчитися за лічені місяці й переселенці повернуться. Отже, роботодавці не бачили сенсу офіційно оформлювати людину на роботу, навчати, підвищуючи її кваліфікацію, витрачати гроші й час на того, хто в будь-яку мить може просто піти. Проте нині тенденції змінилися.

Тепер, каже пан Засоба, роботодавці вже фактично не дискримінують переселенців за такою ознакою. Вони зрозуміли, що фахівця завжди можна простимулювати, щоб він залишився, — достойною зарплатою, бонусами, житлом. А нові висококваліфіковані кадри завжди збагачують потенціал місцевості, куди переїхали. І розумні та практичні роботодавці це цінують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Черкащині вже другий рік поспіль працюють підприємства, які раніше розміщувалися на Донеччині

А ще вони оцінили завзятість і працьовитість тих, кому довелося починати життя спочатку. Тож чи не єдина проблема — це фах тих, хто переселився. Адже зі сходу приїхало багато шахтарів, працівників збагачувальних комбінатів тощо. В аграрних регіонах їм дуже важко знайти роботу, хоч би наближену до їхнього основного фаху. Але чимало переселенців скористалися пропозиціями з перенавчання, які пропонують місцеві служби зайнятості. Чимало й тих, хто на новому місці започаткував власну справу, створивши робочі місця не лише для таких, як самі, а й для місцевих жителів. І більшість громад це оцінили.

Соціальні питання

З часів, коли на Київщину почали приїжджати перші переселенці, їм зробили крок назустріч в одному з найболючіших соціальних питань: малюкам надали пріоритетне право на влаштування у дитсадки. І врешті виграли не лише переселенці, а й саме місто. Адже до проекту долучилися фахівці благодійного фонду з Німеччини, які власним коштом (понад 5 мільйонів євро) проспонсорували кілька таких закладів на понад 2 тисячі місць для малюків, яким довелося покинути рідні домівки, і для місцевих на абсолютно рівних умовах. І це приклад того, як громада, що гостинно поставилася до новоприбулих, отримала допомогу і для себе.

Допомагають також вагітним переселенкам і породіллям. У столиці місцева влада визначила 7-й пологовий будинок як такий, де ВПО зобов’язані приймати без черг, додаткових умов і вимагання невластивих виплат. Залишається так і досі.

Особливих проблем у тих, хто вже вийшов на пенсію, каже пан Засоба, немає. Хіба що інколи кримчанам доводиться довго чекати, доки їхні паперові пенсійні справи за запитом до Москви пересилають в Україну. Проте українська влада дозволила таким переселенцям отримувати на материковій Україні пенсійні виплати від моменту подання запиту на переоформлення документів. Але є проблеми з виходом переміщених кримчан на пенсію нині: з Київщини чи іншої області важко підтвердити дані про стаж і сплату внесків роботодавцями у Криму.

Якщо ж дипломатичні відносини з Росією, як на цьому наполягають деякі політики, буде розірвано, обмін такими документами може зовсім припинися, отже проблеми нагромаджуватимуться. Проте експерт зауважив, що нині рівень міграції з Криму незначний: хто хотів переїхати, це вже зробив.

Чому їдуть додому

Головна хвиля переміщення з Криму була у березні 2014 року через ризик початку бойових дій. І буквально за кілька місяців, здебільшого у травні, пройшов так званий відкат — багато людей повернулися. Відтоді масових переміщень з півострова не спостерігалося. Однак люди повертаються — здебільшого ті, хто за три роки не зміг знайти на новому, може, й не одному місці підходящих житла і роботи.

Із ВПО зі сходу ситуація інша. Що тихіше стає на лінії розме­жування, коли призупиняються бойові дії, то більше людей, особливо тих, у кого вціліли житло та майно, приймають рішення про повернення. Звісно, справжні патріоти України, яких, за спостереженнями експерта, чимало, так не вчиняють. Та є люди, які, з різних причин не прижившись у місцях переселення, прораховують більш практичні варіанти. А насамперед повернутися у власне житло (якщо воно вціліло) і не витрачатися на оренду — першочергову статтю видатків ВПО.

Отже, у вимушених переселенців і досі чимало нерозв’язних проблем, у більшості з яких вони потребують допомоги держави. На запитання журналіста «УК», якої конкретно допомоги потребують передовсім, Анатолій Засоба, не вагаючись, відповів: допомоги в інтеграції. Адже більшість переселенців не вимагають окремих преференцій. Вони хочу мати змогу разом із місцевими робити життя кращим на територіях, куди перемістилися. Для цього їм слід надати, а точніше, повернути можливість користуватися всіма правами громадян держави.