СИТУАЦІЯ

В основі претензій російських чиновників до продукції, виготовленої в Україні, — дуже мало турботи про російського споживача

«Коваль коня кує, а жаба лапу підставляє» —  саме це прислів’я спало на думку, коли на тлі чергового «потепління» російсько-українських газових відносин на сторінках електронних ЗМІ раптом замерехтіло прізвище керівника Росспоживнагляду Геннадія Онищенка. Його заява про можливе вето на продукцію українських сироварів, що поставляється на російські ринки, по суті, прозвучало одразу ж після звинувачень представників «Газпрому» стосовно того, що Україна не має права знижувати обсяги закупівлі газу. Головний захисник російських споживачів звинуватив українських виробників у тому, що сири, виготовлені в Україні,  мають домішки пальмової олії та інших інгредієнтів, а тому повинні класифікуватися як сирна продукція з відповідною назвою на них.  Спершу спічі  пана Онищенка сприймалися як спроба засвідчити свою відданість «отєчєству» та якомога голосніше заявити про себе як захисника інтересів російських споживачів. Підставою для такого сприйняття була, приміром, та ж таки публічна заява керівництва російського аграрного міністерства про відсутність претензій до української продукції та мовчання інших наглядових структур цієї країни.

... А наш сир —найсмачніший. Фото з сайту barbariki.ru

Арія з тієї  самої опери

Проте з огляду на бурхливу діяльність глави Росспоживнагляду щодо грузинських мінеральних вод і молдавських вин та її наслідки, українським експортерам сиру та Мінсільгосппроду варто було серйозніше поставитися до заяв, озвучених паном Онищенком.  Бо хоч він не таке вже й велике цабе в ієрархічній системі російської влади, проте найшвидше «сирна атака» одержала найвище «благословення» і стала доважком до газової. А заодно черговою спробою продемонструвати «впертим хохлам», що їх чекає в майбутньому, якщо вони не приєднаються до Митного союзу Росії, Казахстану й Білорусі, або, принаймні, якщо не поділяться по-братському своєю газотранспортною системою.  Адже той-таки російський прем’єр, коли закінчувався запас «пряників», неодноразово застерігав українську владу про можливі санкції щодо експорту української машинобудівної,  сільськогосподарської та іншої продукції в країни Митного союзу. 

На відміну від російських високопосадовців, українська сторона намагалася розв’язувати назрілі проблеми навіть не дипломатично, а майже по-християнському, не зводячи економічні конфлікти в ранг політичних. Проте в першопрестольній, очевидно, звикли розмовляти з усіма лише з позиції сили, без урахування думок та позиції іншої сторони. І чергова заборона на ввезення сирів з України є, вірогідно, арією з тієї самої опери. І залежно від того, скільки вона триватиме, українські сировари нестимуть відповідні збитки. І не лише вони, а й виробники молока, для яких постануть проблеми з його збутом, а ціна, за прогнозами експертів, може знизитися на третину. Адже після того, як набула чинності заборона на ввезення сиру в Росію, один з найбільших його виробників — Пирятинський сирзавод зупинив виробництво цього продукту і змушений був відмовитися від значних обсягів молока, які він закуповує у сільгосппідприємств та населення. Як зазначають у холдингу «Молочний альянс», до якого входить і назване підприємство,  звинувачення Росспоживнагляду в тому, що сири містять пальмову олію, не мають реальної основи. У повідомленні, поширеному холдингом, зокрема зазначено, що Пирятинський сирзавод не виробляє, не виробляв і не планує виробляти сирний продукт. Оскільки на  підприємстві немає навіть  обладнання для того, щоб вносити рослинні жири в суміші для варіння сирів. Керівництво «Молочного альянсу» нагадує також, що  його підприємства неодноразово  перевіряли численні комісії України й Росії, і холдинг готовий пройти перевірку в будь-який час для того, щоб необгрунтовані звинувачення у фальсифікаті були спростовані.

Нині ж внаслідок таких дій російської сторони холдингу нанесено великі матеріальні та моральні збитки. Сьогодні фактично закриті на експорт три найбільші сироварні підприємства «Молочного альянсу», чия продукція становила половину експорту сирів у Росію. Варто згадати і те, що після першого оприлюднення паном Онищенком переліку підприємств, чиї вироби начебто є фальсифікатом, голова Держветфітослужби України Іван Бісюк зазначив, що 30%  підприємств, зарахованих російською стороною до порушників техрегламенту, взагалі не експортують свою продукцію. Однозначно не згодні з оцінками Росспоживнагляду і представники російської влади, а Прем’єр-міністр Микола Азаров, побувавши на одному із сироварних підприємств, зазначив, що багатьом російським виробникам  цієї продукції не зайве було б повчитися у своїх українських колег.

Чийого ж  розливу  «закваска»?

Із тим, що вироби українських сироварів покриті «політичною пліснявою», погоджуються й багато незалежних українських експертів. Приміром, під час спілкування із президентом українського клубу аграрного бізнесу Алексом Ліссітсою  автор цього матеріалу поцікавився його думкою стосовно того, чого в «сирній» проблемі більше — економіки чи політики, і на які кроки мають піти ті, чиєму іміджу заявами російського чиновника завдано великої шкоди. Президент УКАБ вважає, що в цій справі є передусім політична складова, оскільки звинувачення, висунуті на адресу українських сироварів, абсолютно не обгрунтовані і не підтверджені лабораторними показниками служб, які в РФ видають дозволи  на імпорт до Росії української продукції. А найбільше дивує, як зазначив він, те, що рішення, які виробники мають право експортувати до Росії, приймала не українська, а  російська сторона. Вона ж інспектувала підприємства, надавала дозволи. Тому в РФ добре знають, що деякі українські підприємства, навіть якби  хотіли зробити не сир, а сирний продукт, для цього не мають технологічних можливостей. Стосовно ж виробників, яких керівник Росспоживнагляду звинуватив у фальсифікації продукції, то слід мати на увазі, що  вони є публічними компаніями, і навіть їх згадування серед тих, хто робить фальсифікати, настільки сильно б’є по іміджу цих компаній, що їм навіть економічно не вигідно, щоб до якості їх продукції були якісь претензії. На думку Алекса Ліссітси,  якби не знайшли пальмової олії, то знайшли б муху цеце, або щось інше, оскільки кроки російської сторони були спрямовані не на встановлення істини, а на компрометацію української продукції. І коли російська сторона говорить, що Україна є найбільшим експортером пальмової олії, то вона забуває, що, за статистикою,  третина пальмової олії  з нашої країни реекспортується до Росії. Виникає запитання: а що роблять росіяни з цією олією? Тому він вважає, що в цій ситуації українські компанії, які зазнають матеріальних і моральних збитків, повинні звернутися в судові інстанції.

У свою чергу нам, мабуть, слід усвідомити, що посилення впливу на Україну та намагання втягнути нашу державу в орбіту своїх інтересів не припинятимуться доти, доки Україна не знайде не лише альтернативи російським вуглеводням, а вітчизняні виробники дивитимуться на російський ринок як на єдиний для експорту своєї продукції. Виходом із перманентних продуктових, металургійних, газових воєн може стати передусім диверсифікація як ринків експорту, так і ринків збуту.