Довіра українців до вітчизняної судової системи становить приблизно 5%. Така статистика. Щодо кількості засуджених за злочини, яких ці люди не скоювали, даних немає. Проте такі випадки непоодинокі. Правозахисники кажуть, що несправедливо засуджених лише серед тих, хто відбуває довічне покарання, майже 100 осіб. За кожним із них — рідні й близькі, чиї життя після винесення таких вироків фактично зруйновано. Правозахисники наполягають на необхідності запровадження механізму перегляду остаточних вироків у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Адже від судової помилки не застрахований ніхто, і таке трапляється навіть у судах тих країн, де довіра до цієї системи в рази вища, ніж в Україні.

Хто ігнорує нововиявлені обставини

Причин, чому людину засудили несправедливо, може бути багато. Це і переслідування з політичних, економічних чи інших мотивів, гонитва правоохоронців за високими показниками роботи, судові помилки тощо. У підсумку страждають невинні люди, яким покалічили життя.

Сприятливим підґрунтям для цього донедавна були положення Кримінально-процесуального кодексу від 28 грудня 1960 року. Адже він мав обвинувальне спрямування й не містив достатніх гарантій від несправедливого засудження. «Сучасне цивілізоване демократичне суспільство передовсім ґрунтується на правах людини, — каже експерт Реанімаційного пакета реформ Михайло Жернаков. — Коли йдеться про демократію чи верховенство права, все зводиться саме до прав людини. Ситуація, коли в Україні є довічно ув’язнені за злочини, яких вони не скоїли, незрозуміла. Не може існувати справедливого суду без механізму виправлення судових помилок».

Ухваленню правосудних вироків перешкоджала також практика скасування виправдувальних вироків з наступним ініціюванням дисциплінарних розслідувань щодо суддів, які їх ухвалили.

Єдиним виходом з такої ситуації для незаконно засуджених було лише звернення до Європейського суду з прав людини. Однак багато з них не знали про таку можливість і пропустили строк звернення. Так вони втратили можливість розгляду своїх справ. Іншого дієвого механізму перегляду остаточних вироків, винесених на підставі сфальсифікованих доказів, з грубим порушенням права на захист фактично немає.

«У 2010 році, після так званої малої судової реформи у Верховного суду, забрали повноваження на перегляд кримінальних справ у порядку виключного провадження. Цей інструмент хоч юридично й існував, але на практиці траплялося, що засуджені не мали змоги піти до суду, щоб отримати справедливе рішення», — зазначає координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Щоправда, деякі експерти говорять, мовляв, в Україні є процедура перегляду кримінальних справ за нововиявленими обставинами. Однак адвокати не погоджуються з цим твердженням. Адже в нас ця практика фактично не працює. Підтвердження цього — те, що немає жодної справи, переглянутої за нововиявленими обставинами, щодо засуджених до довічного позбавлення волі. Бо суди не беруть ці справи до розгляду.

«У нашій практиці є справи стосовно осіб, засуджених за радянським Кримінальним процесуальним кодексом, і немає жодної правової змоги піти в суд, щоб відновити справедливість, — наполягає Андрій Діденко. — Інколи ці люди помирають, не дочекавшись справедливого рішення. Так сталося з Олександром Рафальським, який багато років домагався справедливого вироку суду, і не отримавши його, помер у СІЗО.

Ще одна історія стосується Ісакова Рашидбеда, — кримського татарина засудив Севастопольський суд. І хоч ця людина ніколи не була в місті, її засудив саме суддя Севастополя. Уперше в житті в це місто його привезли на міліцейському «бобику».

Родичі засуджених людей багато років ходять по кабінетах, уже зневірилися. Говоримо про судову реформу, але хіба можна побудувати європейську країну на болоті? Судове рішення, яке неможливо оскаржити, — це і є болото, яке потрібно осушити. На жаль, таких справ чимало».

В очікуванні змін

Щоб змінити ситуацію, було розроблено законопроект 2033-а «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок)», який уже зареєстровано в парламенті.

Цим проектом запропоновано надати можливість перегляду вироку не тільки тим, хто відбуває довічне покарання, а усім засудженим за скоєння особливо тяжких злочинів.

Також пропонують, щоб скаргу на обвинувальний вирок у справі про особливо тяжкий злочин подавати на підставі того, що суд ухвалив обвинувальний вирок, відхиливши клопотання про залучення доказів, які виправдовують засудженого, або суд не дав їм оцінки в обвинувальному вироку. Наприклад, призначене засудженому за злочин покарання було занадто суворим. Зокрема, покарання у вигляді довічного позбавлення волі за незакінчений злочин (готування та замах). Також закон передбачає подачу скарги, коли покарання у вигляді довічного ув’язнення суд призначив без наведення обґрунтування неможливості призначення покарання на визначений строк. У скарзі можна навести та обґрунтувати одну або кілька із зазначених підстав.

Скаргу на обвинувальний вирок у справі про особливо тяжкий злочин має право подати засуджений за скоєння особливо тяжкого злочину, який відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі або на певний строк. Також це може зробити законний представник чи захисник засудженого.

Подання скарги на вирок не зупиняє виконання такого вироку.

Докази, яких не було подано чи досліджено в суді, слід зазначати у скарзі, і не обов’язково вказувати причини, чому їх не подали чи не дослідили раніше.

До скарги потрібно додати копію обвинувального вироку, який набрав законної сили, вироки та ухвали судів апеляційної й касаційної інстанцій. Якщо є, то додають постанови Верховного суду в цій кримінальній справі, а також оригінал або копії інших документів, що підтверджують наявність підстав для подання скарги.

На думку екс-судді Конституційного суду Віктора Шишкіна, судові помилки траплялися, трапляються і траплятимуться. «Є суб’єктивний чинник — людський, — зауважує Віктор Шишкін. — Тому хоч би яких достойних суддів ми обрали, помилки все одно будуть. Питання в іншому: як їх мінімізувати. Будемо реалістами: позбутися судових помилок жодна судова система світу ще не спромоглася. Судові помилки трапляються не лише у кримінальних справах, а й цивільних чи адміністративних».

«Наявність механізму виправлення судових помилок не є міжнародно-правовим зобов’язанням, проте в Україні з огляду на кількість сумнівних вироків цей механізм потрібен, — додає експерт Ради Європи Ерік Сванідзе. — На моє переконання, необхідно розглянути можливість поширити цей механізм не тільки на тяжкі злочини і не лише на осіб, які відбувають покарання, — дехто вже міг відбути його. Також необхідно чітко визначити в законі підстави для перегляду рішення, щоб там не було перекосів».

З огляду на недосконалість нинішньої судової системи експерти радять ухвали цей законопроект. Адже в країні має панувати верховенство права.