Для будь-якої країни важливий об’єм води, який формується на її території. В Україні в середньому формується більш як 50 кубічних кілометрів води на рік, що на душу населення приблизно становить 1100 кубічних метрів. Цього об’єму ніби вдосталь, але він значно менший, ніж у світі. Тож на водні ресурси країни чиниться досить значний вплив, зокрема водомістких і водночас екологічно небезпечних галузей — гірничодобувної, металургійної, хімічної. Негативний вплив існує не лише від сучасної, а й минулої діяльності, а саме мільярдів тонн накопичених відходів. Як наслідок, у багатьох регіонах якість води незадовільна, і її не можна використовувати.
Про безкультур’я і невелике покарання
Хтось може подумати, що у зв’язку зі зменшенням обсягів матеріального виробництва якість води має поліпшитися. За статистикою в країні спостерігається чітка тенденція зменшення скидів забруднювальних речовин. Наприклад, за період 1990—2014 років скид розчинених солей у басейні Дніпра зменшився з 2,1 до 0,8 мільйона тонн. Проте у водних об’єктах якість води майже не змінилася, а подекуди навіть погіршилася. Основне пояснення — статистичні дані щодо скидів свідомо занижують.
За чинним законодавством, суб’єкти господарювання можуть безплатно відводити свої стоки, якщо їх обсяг та концентрація вписуються в так звані гранично допустимі скиди. А визначають цю концентрацію… самі підприємства! Найбільші з них мають власні хімлабораторії, решта користується послугами інших. В обох випадках — жодного контролю. Навіть у другому випадку занижений результат аналізів легко отримати, знайшовши іншу хімлабораторію.
Цікаве й питання санкцій держави до порушників природоохоронного законодавства. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення, передбачено кару обсягом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, іншими словами, штраф, який щонайбільше становить 119 гривень. Отже, вигідніше ігнорувати закони, ніж їх дотримуватися!
Незадовільний стан наших водойм істотно залежить і від економічного стану країни та окремих громадян. У багатьох підприємств не вистачає коштів не лише на модернізацію очисних споруд, а й на поточний ремонт.
До цього можна додати нашу культуру, точніше, безкультур’я, яке добре видно на засмічених лісо смугах і берегах річок. Нестача коштів, помножена на безкультур’я, зумовила таке поширене явище, як скидання господарсько-побутових відходів у дощову каналізацію, іншими словами, у струмки і малі річки міст, що течуть під землею. Звідси вода прямісінько потрапляє туди, де купаються люди і звідки її беруть для пиття. Трапляється й скидання нечистот з вигрібних ям у найближчу мало відвідувану місцину.
Отже, країна у взаємодії з природою живе не за європейськими нормами, а за поганими звичками. Слід невідкладно відновити екологічний контроль: за скидами, станом прибережних захисних смуг тощо.
Між економією та збитками
Головною інституцією, яка забезпечує населення і господарський комплекс водою, а також бореться зі шкідливою дією вод, є Державне агентство водних ресурсів України. У сфері водного господарства багато зроблено — вода надходить не лише в наші домівки, а й на підприємства, поля. Навіть за умов жорсткої посухи Україна буде з урожаєм завдяки зрошуванню. Значні капіталовкладення, здійснені в Карпатах, істотно зменшили там наслідки паводків. Останніми роками вони хоч і траплялися, але великої шкоди не завдали.
Але водне господарство, як і інші галузі, потребує значних коштів. Інколи економія може обернутися великими збитками. Це зокрема стосується захисних споруд навколо дніпровських водосховищ. Насамперед тут слід сказати про дамби, зведені для захисту від затоплення кількох міст і багатьох сіл. Найбільше місто, якому загрожує затоплення, — Нікополь. Рівень води у розташованому поряд Каховському водосховищі відповідає другому-третьому поверхам будинків, що стоять неподалік. Отже, прорив дамб — це неминуча ката строфа. Підтопленням і поступовим затопленням загрожує й зупинення роботи насосів, які відкачують воду із задамбового простору.
Інша інституція, що пов’язана з водою, — Гідрометслужба. Вона здійснює моніторинг довкілля і на цій основі прогнозує погоду та водний режим річок. Чи не найголовніша проблема в цій галузі — брак приладів. У цій сфері ми дуже відстали від країн Євросоюзу, де функціонує безліч автоматичних станцій, від яких інформація надходить в Інтернет.
Крим: гасла змінилися
Проблема з водою завжди була актуальна на півдні і насамперед у Криму. Останніми десятиліттями воду на півострів подавали на договірній основі між споживачами води та управлінням Північно кримського каналу. Анексія Криму порушила налагоджений механізм. Його можна було б відновити, якби тамтешня влада створила інституцію, що узагальнила б наявні потреби та почала б переговори щодо ціни на воду та послуги з її подачі. Але за рік, що минув після анексії, цього не зроблено. Тож управління каналу не має правової основи для подачі води.
Тут варто пригадати заяви, які лунали з Криму торік. Їхня суть: обійдемося без дніпровської води! Минув рік, і гасла змінилися. Тепер від України вимагають (!) подати воду. Чи можна уявити ситуацію, щоб крадій автомобіля вимагав від власника ще й заправляти вкрадене авто? Доходить і до абсурдних ультиматумів: якщо не подасте воду — перекриємо у Смоленській області Дніпро. Такими погрозами вкотре посмішив Володимир Жириновський.
Мине небагато часу, і воду почнуть просити, пропонуючи гроші. Без води у Криму майже нічого не можна виростити, а відповідно і нагодувати людей. До того ж, без дніпровської води не можна гарантувати питне водопостачання.
На жаль, частину водогосподарського комплексу Криму вже втрачено. Жит тя показує, що незадіяне обладнання поступово псується чи його розкрадають. Отже, райдужних перспектив тут не видно. Можливо, дніпровська вода піде у Крим за рік-два.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+