Українська економіка високомонополізована. І сталося це не завдяки успішності бізнесу окремих підприємців, а внаслідок сприяння наближеним до влади особам у процесах перерозподілу власності. Прикро, що Антимонопольний комітет (АМК),  надаючи дозвіл на концентрацію, не лише  не перешкоджає, а часто й сприяє цим процесам. Тому в нас не тільки окремі потужні підприємства, а й цілі галузі належать олігархам. Важко тепер усе це перекроїти. Хоч законодавство й надає такі можливості, процедура досить складна. Єдиний вихід — припиняти зловживання монопольним становищем. З іншого боку, навіть зовні незалежні підприємці, щоб обійти конкурентну боротьбу, намагаються домовлятися між собою. Якщо в умовах концентрації відбувається юридичне оформлення одного власника підприємств, які раніше конкурували, то в разі змов перестають конкурувати й ті, хто юридично незалежний. У підсумку на відповідному ринку теж має місце монопольна поведінка.

Отже, належний конт­роль за концентрацією, припинення зловживань монополістів і картельних змов — необхідні умови боротьби з негативними наслідками монополізму. Однак викликає  занепокоєння, що наш АМК саме ці свої обов’язки виконує не завжди ефективно. Відомі випадки, коли неправомірно надається дозвіл на концентрацію, не припиняються зловживання монополістів та антиконкурентні змови підприємців на  ринках.

Особливо тривожить тенденція зменшення фактів припинення зловживань монополістів. Якщо у минулі роки припинення цих дій становило більш як половину порушень, то за даними звіту комітету за 2017 рік, тепер їх стало 33%. А тільки за перший квартал цього року порушень припинено менше на 31%. Тобто бізнес і пересічні громадяни мають дедалі більше складних проблем через зловживання монополістів, а в АМК цих проблем меншає.

Те саме і з картельними змовами, які теж призводять до  монопольних зловживань. У розвинених країнах саме ці порушення привертають основну увагу конкурентних органів. Доводити такі змови дуже важко, але необхідно, бо вони завдають надзвичайної шкоди суспільству. Тому їх розслідування тривають роками і завершуються мільярдними сумами штрафів. А в нас до розслідування таких змов учасників ринку зазвичай не доходять руки, хоч вони є майже на всіх товарних ринках. Особливу загрозу становлять змови підприємств, що належать олігархам, які мають не лише ринкову, а й політичну владу. Тому їх розслідування — непроста процедура. З іншого боку, якщо не звітувати про такі розслідування, то втрачається авторитет відомства,  і всередині країни, і серед іноземних колег. Особливо тих, хто надає нашому АМК неабиякі кошти для підтримки системи захисту конкуренції.

Очевидно, задля видимості успішної діяльності в цю категорію порушень просто записують реагування на скарги учасників тендерів. У звіті так і написано: «узгоджені дії під час проведення конкурсних процедур». Торік  за день у середньому розглядали 23 такі справи. А справжні картельні змови, якщо іноді й розслідують, то, часто, вони не витримують оскарження в судах. Відповідно до звіту АМК, кількість таких зусиль комітету теж зменшується. Тільки за перший квартал 2018 року показник припинених антиконкурентних узгоджених дій зменшився на 56%.

Отже, показники припинення зловживань монополістів та картельних змов мають загрозливу тенденцію до зменшення. Причина цього, на нашу думку, — перевантаження АМК функціями, не основними для конкурентного відомства. На нього останнім часом покладено повноваження, що виникли після ухвалення законів «Про публічні закупівлі» та «Про державну допомогу суб’єктам господарювання». Практика роботи АМК, як органа оскарження закупівель, свідчить, що ця діяльність дуже складна. Перевірити тендерні пропозиції на відповідність необхідним вимогам та довести наявність змов доволі непросто. А оскільки через систему ProZorro проходять сотні тисяч угод, то доводити порушення буває надзвичайно складно. Лише торік до АМК надійшло 5706 скарг щодо закупівель, тобто у 2,4 раза більше, ніж було припинено всіх порушень правил конкуренції.

Дії вітчизняних олігархів на практиці нагадують стратегію популярної гри: позбутися конкурентів задля монополізації ринку та отримання наддоходів. Фото з сайту lab.bit.ua

Щодо державної допомоги, то тут питання ще складніші. Якщо у процедурі закупівель комітет — лише орган оскарження, тобто має реагувати на скарги учасників, то відповідно до закону про державну допомогу, він є основним уповноваженим органом, який має визначати допустимість державної допомоги. АМК також може приймати рішення про припинення та повернення незаконної державної допомоги, визнаної недопустимою для конкуренції.

Зрозуміло, що в нашій країні головні проблеми тут полягають не у виконанні складних процедурних питань, а в подоланні політичних перешкод. Сміливо протидіяти саме цим перешкодам непросто. На нашу думку, ця діяльність більш властива правоохоронним органам, а не АМК. Такий контроль мали б виконувати МЕРТ, правоохоронні органи, а можливо, і спеціально створені для цього структури. Однак у нас чомусь вирішили, що це має робити АМК. Цілком можливо, що таке переобтяження комітету не властивими йому функціями не випадкове, а свідоме, щоб відволікти його увагу і ресурси від першочергових проблем  монополізації.

У цій ситуації комітет обрав тактику перекладання виконання своїх     повноважень на інші органи влади. Для цього попідписували меморандуми про співпрацю з органами влади та громадськими організаціями, зокрема НКРЕКП. Вони не мають юридичної сили, але, на думку АМК, дають змогу перекидати на інших свою роботу. У підсумку торік кількість розглянутих заяв про порушення зменшилася на 25%. Способом припинення порушень стало надсилання листів вищим керівним органам з рекомендаціями видачі ними вказівок нижчестоящим органам та підприємствам, щодо вжиття заходів, які сам АМК вважає за необхідні.

Щоб продемонструвати, як ці органи реагують на такі вказівки, наведу приклад. У мене вдома проблеми з опаленням. Тому використовую електрообігрівач. Але зростання цін на електроенергію та зухвала поведінка Київенерго змусили мене звернутися до структур, які надають послуги з опалення. Після кількарічного листування з ними я написала лист до НКРЕКП. Мені відповіли, що не мають необхідних повноважень і переслали мій лист до Київської держ­адміністрації. А звідти надіслали моє звернення до райдержадміністрації. Там написали в мій ЖЕК, і мені вкотре прислали сантехніка, який переконав, що не може допомогти, бо Київенерго не виконує своїх обов’язків. Коло замкнулося. Питання не вирішено, монополіста не покарано, але багато чиновників завантажили роботою, бо АМК умив руки.

Для високомонополізованої країни такий перебіг подій —   загроза для національної безпеки. Однак ідеться не лише про незадовільну діяльність АМК, а й інших державних структур, які мають створювати конкурентні умови функціонування суспільства. Саме забезпечення оптимального функціонування конкурентного середовища — першочергове завдання державного регулювання. В інших питаннях роль держави має бути обмеженою.

Надзвичайні властивості конкуренції, активна діяльність кожного громадянина в умовах чесної конкурентної боротьби зможуть розв’язати більшість кризових проблем, які нині стали нездоланною перешкодою розвитку країни. Слід нагадати, що саме подолання проблем тиску монополій та сприяння розвитку конкуренції забезпечили Німеччині вихід із жахливого кризового стану після Другої світової війни. Про першочерговість захисту конкуренції свідчить і тривалий досвід усіх розвинених країн. Закликаю керівників держави, контролюючі органи, засоби масової інформації, міжнародні та громадські організації звернути увагу на перераховані проблеми, які виникли у питаннях захисту конкуренції в Україні.

Зоя БОРИСЕНКО,
доктор економічних наук,професор,

для «Урядового кур’єра»