Володимир ЗАЇКА,
«Урядовий кур’єр» (фото автора)

Радіючи першому снігові, який прикрашає навколишній світ, дякуємо кожній сніжинці, її казковій формі й красі. Важливо, коли це відчувають діти, а ми, дорослі, згадуємо власне дитинство, історії, іграшки. А подарунки, які клали під ялинку? Вони втілювали ставлення наших близьких до нас, їхню любов і турботу, можливо, не висловлені вголос.

Ці просто космічні прикраси зі стеклярусу завітали до нас із далеких 1940-х

Іграшки... З-поміж інших на цій виставці побачив і кілька «своїх», тих, що з вісімдесятих. Це приємно і хвилює! А ще з вітрини на мене дивилися ялинкові прикраси. Деякі з них схожі на ті, що й нині мама зберігає в коробці з ватою і дістає лише раз на рік.

В експозиції державного музею представлено новорічні прикраси та іграшки, дідухи, фігурне обрядове печиво, ляльки, конструктори тощо. Такий собі мікс із соломи, витинанок, прикрас із вати, скла, картону, металевого дроту. Фахівці музею залюбки розказують під час екскурсії про народні традиції святкування зимових свят, заборону Різдва та подальше наповнення його новим змістом, використання новорічних іграшок з виховною метою. Відвідувачі дізнаються про історію виробництва ялинкових прикрас в Україні, святкування нового року в часи лихоліть тощо.

На знімках поєдналися сучасні іграшки (на фото вгорі) та з минулого століття (на фото знизу

Окрема увага на виставці — історія однієї ялинки, втілена в колекції новорічних прикрас трьох поколінь. Власники іграшок (майже 150 предметів) та хранителі дитячих спогадів про сімейні традиції нового року та Різдва — київське подружжя Братерських-Дронів Марина та Володимир. Ось яку історію розказала пані Марина: «Зазвичай ялинку купували (частіше сосну) на початку двадцятих чисел грудня. Стелі в нашій оселі були чотири метри, тому лісова красуня була три — три з половиною метри заввишки. Першого дня ялинку ставили на хрестовину і закріплювали. Так вона стояла день чи два, щоб освоїтися в новій оселі, розпушити гілки і підготуватися до головної події. Потім на неї вішали гірлянди — вогні, які ретельно перевіряли. Ось вона вже засяяла, ожила. Наступного дня починали вішати іграшки. Ялинка була велика, тому на це могло піти ще два дні. Та все було не так просто. Бабуся і ми з мамою прискіпливо придивлялися, як розташовані прикраси, чи добре їх видно, чи всі на своєму місці. Згодом вішали цукерки, можливо, не найдорожчі, але у яскравих обгортках, волоські горіхи у сріблястих папірцях з-під шоколаду. Якщо щастило купити мандарини, їм також знаходилося місце на ялинці.

До різдвяного вертепу запрошують глиняні колядники

Нарешті наставав завершальний етап дійства: під ялинкою облаштовували такий собі вертеп, де ставили всі дорогі іграшки — ляльок, звірів (я особливо любила ведмедів) та величезного Діда Мороза (так мені тоді здавалося) і Снігуроньку. Всю ялинку та її казковий ескорт щиро припорошували звичайною ватою. Десь у кутку влаштовували синю лампу (про це вже мало хто знає), що надавало ялинці казковості й таємничості.

До різдвяного вертепу запрошують глиняні колядники

Встановлення ялинки зазвичай тривало тиждень, який майже збігався із зимовими канікулами у школі. Якщо їх не було, я намагалася захворіти (покашляти, поскаржитися батькам), щоб не піти у школу і залишитися у чарівній казці дитинства».

Ось такі спогади звичайної київської родини. Однак сприймаймо це не як ностальгію, а радше як свідчення неперервності поколінь. Бо перший сніг неодмінно випадає рік у рік.