ЗАПОВІДНА СПРАВА

Власкор "Урядового кур'єра" побував на болоті, яке визнане міжнародною спільнотою як одне із найцінніших на планеті

Одна з легенд розповідає, що колись у сон-трави - невеликої, але дуже гарної рослинки - листя було таким великим, що за ним ховався вигнаний із раю cатана. Але архангел Михаїл розгледів його й там і випустив громовицю. Диявола він з укриття вигнав, та листя сон-трави так і залишилося простріленим-розшматованим на безліч тоненьких смужок-шерстинок. Звідси і назва рослинки-простріл...

Люцифер з того часу почав панічно боятися сон-трави (на верхньому знімку), а люди стали класти її під кути будинку, що зводиться, використовувати як оберіг від нечистої сили. І, звісно ж, лікуватися нею... Заготівля гарної квітки, що навесні однією із перших нагадує про прихід тепла, в тому числі й просто на букетики, стала надмірною. Ось і прописаний нині простріл у Червоній книзі...

З болота - у логотип

У Волинській області є три місця, де найчастіше зустрічаються червонокнижні види тварин і рослин. Це-Шацький національний природний парк, Національний природний парк "Прип'ять-Стохід" та Черемський природний заповідник. Кожен із цих заповідних об'єктів-унікальна територія, цінність якої як місця збереження біорізноманіття визнана на світовому рівні. Як саме? Через включення до поки що обмеженого українського переліку водно-болотних угідь, які мають особливу цінність як місце виведення і відпочинку під час міграцій водоплавних та інших птахів. Якщо сказати простіше, однойменні державні установи охороняють середовище існування і біорізноманіття територій, що з ініціативи нашої держави включені до Списку Рамсарської конвенції як особливо цінні.

- Черемський посідає у ньому особливе місце. Адже тут-одне із найцінніших в Україні осоково-сфагнових боліт, що дає прихисток і можливість харчуватися десяткам і десяткам видів тварин. За твердженням доктора біологічних наук, професора Якова Дідуха, який побачив чимало світу, -воно найкраще в Європі!.. - каже директор заповідника Степан Пащук, який і організував для урядової газети поїздку в це унікальне місце.-Вдумайтеся лише у такий факт: на площі менше трьох тисяч гектарів тут зустрічаються 760 видів флори!.. Мохоподібних, за попередніми даними, - сотня, лишайників-понад півсотні видів, грибів-133 види. Про тваринний світ-розмова окрема... Багато ви знайдете у нашій державі таких місць?

Заповідник нині фактично одна з найзбереженіших у державі природних територій.

Вузенькою кладочкою, ризикуючи впасти, відходжу від порослого сосновим лісом берега і через кілька десятків метрів ступаю на гойдливий бурий килим величезного болота. Воно з'явилося на місці озера, що існувало сотні тисяч чи мільйони років тому... Нога відразу ж майже по коліно провалюється у мох. Внизу, під мохом і болотними травами-метри сапропелю. Тисячі кроків тут у будь-якому напрямку-і буде те ж саме погойдування затягнутої зверху рослинністю драговини, що так лякає недосвідченого... Де-не-де вона вже дає життя сосонкам та берізкам. Та довго вони не ростуть-адже за 10-20 см під коренем новонародженого деревця завжди стоїть вода╔

За кілометр від берега-невеликий острів, а за ним-озеро Черемське. Значно далі ще одне озеро-Редичі...

На вкритих павутинням дикої журавлини болотних купинах, де подекуди ще жевріють минулорічні ягоди "винограду Півночі", можна побачити червонуваті рослинки розміром із сірник із головками-коронами. Це рідкісна комахоїдна росичка. Поруч із нею тягне до сонця зелені пагінчики шейхцерія болотна - реліктова рослина, південна межа українського ареалу якої закінчується саме у Черемському.

- Виявлення у цих місцях у 1970-х роках минулого століття шейхцерії дало природоохоронцям підстави звернутися в органи влади із пропозицією спочатку створити ботанічний резерват. А пізніше-й зберегти Черемське болото від вже запланованого осушення!-зауважує Степан Пащук.-Саме тому нині вона й посідає у нас почесне місце - на логотипі заповідника...

Закатовані поліщуки

Згадка про минулі роки мимоволі підштовхнула до екскурсу в історію тутешніх місць.

Період до ХХ століття ще чекає своїх дослідників. Але людська пам'ять зберегла згадку про те, що на початку минулого століття тут проводилися полювання для вельми поважного товариства. Виділялася серед нього своїм добрим характером пані Сюзанна. Її ім'я пізніше дало назву лісового урочища - "Сузанка"... У довоєнні роки князь Радзивіл проклав сюди вузькоколійку, якою вивозили ліс, що далі йшов на переробку в цехи, розміщені у нинішньому райцентрі Маневичі.

У роки Другої світової війни на тривалий час прилеглі ліси стали базою партизанського загону дяді Петі-Героя Радянського Союзу Антона Бринського. Оперували у них і повстанці УПА. Про той складний період нагадують меморіал червоним партизанам та дві лісові могили не так далеко від нього. Одна, за словами єгеря Федора Мельника, який перед роботою у заповіднику 16 літ очолював сільську раду у недалекій Лишнівці й, зі слів старожилів, добре знає про місцеві події, нагадує про 17 закатованих поліщуків... "Своїми"... Про них почали говорити лише після проголошення незалежності, хоча у пам'яті людей вони були завжди... Версії про трагедію, пов'язану із другою могилою, різняться, але нині на ній стоять два обеліски із п'ятикутними зірками.

На обох могилах працівники заповідника поставили дубові православні хрести - як символ пам'яті і поваги до людей, які жили до нас і полягли в роки воєнного лихоліття... А смерть, роки і ліс назавжди примирили людей, кожен із яких по-своєму бачив майбутнє батьківщини.

Зоологічне ельдорадо

Тривалий час ці місця були і угіддями, де полювали на нині рідкісних птахів-тетеруків та глушців. Тепер полювання тут, звісно, немає. Бо й один, і другий нині-у третьому виданні Червоної книги України. Побачити їх, на відміну від лісової курочки-орябка, - котра теж занесена до охоронного списку, не вдалося. Чисельність їх останніми роками дещо знизилася. Працівники заповідника пов'язують це із збільшенням чисельності всеїдних диких свиней, які просто "виїдають" кладки борової дичини. Як і вужів та навіть отруйних гадюк.

Зате вдосталь надивилися на сліди диких свиней, яких завдяки старанням працівників Маневицького держлісгоспу у прилеглих лісах останнім часом значно побільшало. А ще десяток літ тому в області було побоювання, що через браконьєрський відстріл цей вид узагалі може зникнути з мапи Волині╔ У куртині пахучого багна і чорниці під самим болотом, коли роздивлялися "їдальню" бобрів, на око потрапили і сліди лося-трирічки. А під кронами сосен на одному із горбків показали "дзеркальця-підхвістя" граціозні олені-козулі...

- Браконьєри нині часто порушують територію заповідника?-запитую в єгеря Анатолія Петрука.

- Останніми роками такого майже не буває...-відповідає той.-Може, свідомість у людей підвищилася, а може, знають, що у заповіднику постійно є державна охорона. Ось і не хочуть ризикувати!..

Черемський, у якому обмежили навіть перебування людей, нині-справжнє зоологічне ельдорадо. З хребетних тварин у заповіднику вчені зафіксували майже два десятки видів риби, 5 видів земноводних, 7-плазунів, 126-птахів та 42-ссавців.

Для любителів природи музикою звучать назви занесених до Європейського Червоного списку 11 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, мурашка руда лісова, п'явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись... А ще ж тут виявлено понад 40 тварин, занесених до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів та Червоної книги України.

Вони мають своє, найчастіше невидиме нам, людям, життя. Та аж дух перехоплює від самого усвідомлення, що ти перебуваєш у їхній домівці і десь поруч із ними!

Окраса Бугаєвої гори

Але головною метою поїздки в заповідник, звичайно ж, стало бажання побачити і сфотографувати легендарну, оповиту таємницями сон-траву.

В області є лише два місця, де вона зустрічається. І тому кожен кілометр наближення до Бугаєвої гори, як названа одна із порослих лісом моренних дюн, додавав хвилювання. Притихло воно хіба що, коли фотографували величавий заболочений вільшняк, з якого, мабуть, ніколи не брали дерева-настільки непросто його звідси витягнути і вивезти. Навіть узимку, коли місцеве болото, здавалося б, мало надійно замерзнути...

І ось вона-мрія фотографа-натураліста-сон-трава!

Стаю на коліна перед рослиною, якої колись на Бугаєвій горі було стільки, що, за висловом Анатолія Петрука, "аж в очах голубіло". Зараз тут її залишилося лише-так і хочеться сказати!-десяток особин. Хоча, зрозуміло, її вже ніхто не рве.

Десятисантиметрове, опушене блискучими голочками стебельце, що тремтить від найменших поривів вітру, вивершується голубою, сантиметрів із п'ять у діаметрі, квіточкою╔ На голубому тлі пелюсток гармонійно контрастують яскраво-жовті пильники і приймочки-те, що має дати нове життя. Боже, яка ж ти, сон-травиченько, гарна!.. І... безпомічна перед цим світом!..

Клацає і клацає затвор фотокамери... Шукаю нові й нові ракурси. І ніяк не можу зупинитися. І хіба ж зараз до думки, що тобі, аби побачити цю красу, довелося "накрутити" понад сотню кілометрів і на лісовому бездоріжжі "підновити" власну автівку?

Що таке якийсь метал у порівнянні з красою, якої боїться сам диявол?.. Красою, яка в інших місцях уже зникла, а тут-збереглася... Коли ти ще таке побачиш?!.. І чи варто у такі хвилини берегти пам'ять "Нікона"?