Майже півтора мільйона жителів Донбасу та Криму змушені були переселитися на підконтрольну Україні територію у зв’язку з російською окупацією. Ці люди враз опинилися у нових обставинах, де їм довелося починати життя спочатку. До їхніх проблем прикута увага всіх органів влади, але ще не всі вдається розв’язати. Про те, як забезпечується дотримання прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО), розмовляємо з уповноваженим Верховної Ради з прав людини Валерією ЛУТКОВСЬКОЮ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переселенці зводять для себе будинки
— Валеріє Володимирівно, які основні проблеми щодо порушення прав переселенців?
— Список питань, глобальних для ВПО, великий. Серед системних насамперед гостра потреба в аналізі та стратегічному баченні — чого хочуть переселенці. Чи перечекати конфлікт, а потім повернутися, чи вони не планують або не можуть з різних причин повернутися. З огляду на це слід сформувати й позицію держави.
Поки що немає національної стратегії, яка чітко визначала б алгоритм дій щодо проблем ВПО. А звідси й інші проблеми, пов’язані з життям переселенців.
Ще одне. Звернення, які ми отримуємо, свідчать, що дуже болюче питання стосується пенсій. Адже багато переселенців — пенсіонери, які, рятуючись, брали тільки документи, навіть без речей їхали в безпечні регіони України. Вони живуть лише на пенсію.
У лютому Мінсоцполітики почало працювати зі списками людей, які нібито повернулись на не підконтрольну Україні територію, отже вони не ВПО і не мають права на пенсії. І виплати їм було зупинено. А коли пенсія затримується на місяць-два-три, їм ні за що жити.
— Але ж такі люди були.
— Не заперечую цього. Після зупинення виплат почалися перевірки, чи справді ці люди ВПО. Інформація щодо незначної кількості підтвердилася. А щодо більшості — ні, і виплати відновились. Однак уже 8 місяців дехто з них не отримує пенсії, ми займаємося в ручному порядку відновленням їм виплат.
Потім з’явився порядок, який передбачав складення акта обстеження житлових умов ВПО, якщо потрібно перевірити, що вона справді проживає на території, підконтрольній Україні. Тут чимало проблем. Бо іноді перевіряти наявність чи відсутність особи за місцем проживання і складати акт зобов’язують, наприклад, прикордонника, який не завжди знає, навіщо це треба. Уже не кажу, що акт такої перевірки, визначальний для соцвиплат, можна скласти лише в невеликому переліку ситуацій, передбаченому законами. Але це не стосується пенсій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Потерпілі від війни отримають грант Світового банку
— Це законодавча проблема?
— Я подивилася б на це з іншого боку. Пенсія — це певний суспільний договір між людиною і державою. Доки працюю, сплачую внески у ПФ, а потім отримую з нього пенсію. Уявіть: пенсіонер, який усе життя сплачував внески, з тих чи тих причин залишився на непідконтрольній території, тож коштів не отримує. Але законами підстави не платити йому пенсію у зв’язку з АТО чи з тим, що територія опинилася поза контролем української влади, не визначено. Інша річ, що небезпечно й немає механізму постачати готівку туди, де є представники терористичних організацій.
Дехто, до речі, вважає ці виплати фінансуванням тероризму. Але думаю, що пенсіонер купить за них їжу чи одяг, а не зброю, бо йому треба виживати.
А ще хочу звернути увагу на останню резолюцію ПАРЄ, ухвалену щодо ситуації на сході України. У ній звернуто увагу РФ на те, що так звані ДНР, ЛНР, а також АР Крим перебувають під контролем РФ, тож саме Росія має забезпечити дотримання прав людини на цих територіях. Але там є й пункт про те, що Україна має забезпечити ефективний доступ до пенсійних виплат.
— А що ж у цій ситуації можна зробити?
— Плануємо спільно з представниками громадських організацій в межах проекту Ради Європи з підтримки ВПО і врегулювання конфлікту на Донбасі розробити національну стратегію щодо ВПО і громадян на непідконтрольній території. Там пропишемо і цей механізм. Це велика й копітка робота. Сподіваюсь, її результати стануть у допомозі й Мінсоцполітики, і Міністерству з питань окупованих територій. Але для запровадження такого механізму і для ухвалення національної стратегії необхідна політична воля.
— У травні ви виступали у Страсбурзі з доповіддю «Внутрішнє переміщення в Україні: рух уперед». Що змінилося щодо захисту прав ВПО за цей час?
— Коли говорила про рух уперед, мала на увазі, що ВПО в жодному разі не тягар для держави. Адже вони мають професійний досвід, бажання інтегруватися в громаду, розпочати чи відновити бізнес на новому місці. А в нас до них інколи ставляться як до тих, хто йде в обхід черги. ВПО (а я з ними спілкуюсь щодня) хочуть забезпечувати свої родини самостійно, жити спокійно. Але їм треба чи надати місце роботи, чи показати певну бізнесову нішу, яку вони можуть зайняти. І це стане поштовхом для економічного зростання територіальної громади.
Оскільки національної стратегії ще немає, можу повторити доповідь, з якою виступала в травні. Бо питання не зрушило з місця.
— Які звернення переселенців вам запам’яталися найбільше?
— Розповім про два випадки. Перший. До мене звернулися люди, які приїхали в Харків з окупованої території. Вони потребували гемодіалізу. Це було для них, по суті, питанням життя. Місцева влада ж могла надати безкоштовний гемодіаліз тільки жителям Харкова. Вирішили питання завдяки прямому втручанню Прем’єр-міністра на моє прохання. Надали окрему субвенцію з держбюджету місцевому бюджету Харкова, щоб гемодіалізом забезпечити всіх. Але це можливе лише в окремих ситуаціях.
Нині, через 2,5 року конфлікту, місцева влада вже мала б передбачати, що будуть звернення по безплатну меддопомогу, щодо влаштування дітей у садочки тощо. Та й нині такого великого потоку переселенців, як раніше, немає. І можна проводити розрахунки і враховувати потреби ВПО в місцевих бюджетах.
— А другий випадок?
— А другий — коли переконати не вдалося. Кабмін запровадив дуже хорошу допомогу для переселенців на оплату компослуг. Її ліміт — не більш як 2400 гривень на сім’ю. Але в умовах економічної кризи забезпечити більше уряд не міг. Ця виплата оптимальна для родини, де є батько, мати і двоє дітей.
До мене ж звернулися переселенці, в родині яких п’ятеро дітей. Вони отримували теж 2400 гривень. Але ж їм потрібно орендувати більше житло, сплачувати більше за компослуги. Тож вважаю, у такому разі слід робити винятки. Та, на жаль, змінити ситуацію не вдалося.
— У стратегії, яку плануєте розробити, це буде зазначено?
— Якщо буде вирішено, що й надалі існуватиме система саме такої допомоги ВПО, тоді треба продумати методику, яка давала б змогу забезпечувати такими виплатами родину відповідно до кількості дітей у ній.
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валерія ЛУТКОВСЬКА. Народилася в м. Києві. Закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка і Національну академію внутрішніх справ України. З 1997 р. — консультант, заступник начальника управління, заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та правової допомоги, заступник директора, директор Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Мін’юсту. З 2006 р. — заступник міністра юстиції України, з 2011 р. — урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. З квітня 2012 р. — уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Заслужений юрист України.
Ми в Google+