Гроза налетіла зненацька: дощ сипонув великими краплями по пересохлій землі й за кілька хвилин ущух разом із вітром, що так само раптово пронісся над селом. Усе було б добре, якби не прикрість: гроза знеструмила населений пункт, що для суботнього вечора було не дуже приємно. І хоч односельці до таких витівок природи звикли (світло у нас «вибиває» навіть за невеликого вітру та дощу), перспектива просидіти без електрики решту вихідного всіх засмутила. До настання сутінків люди ще якось мирилися із темними екранами телевізорів, відімкненими холодильниками, але коли в будинках загорілися свічки, селяни почали телефонувати в різні інстанції.

Не втримався від дзвінка до аварійки і я: спочатку зателефонував до кол-центру ПАТ «Київобленерго». Упродовж кількох хвилин слухав монотонний жіночий голос, записаний на магнітофон, який спочатку запитав, якою мовою мені краще спілкуватися — українською чи російською, а потім запевнив, що мій дзвінок дуже важливий для компанії і буде обов’язково записаний на магнітофон. Живого голосу оператора так і не дочекався. Натомість мобілка «видала», що дзвінок зменшив мій рахунок на понад дві гривні. За кілька хвилин пробую знову набирати кол-центр — і знову невдача (до речі, подібні дзвінки зробили й деякі сусіди — результат той самий). Тоді вирішую подзвонити 101. Цього разу вже живий жіночий голос, вислухавши скаргу, радить зателефонувати за номером аварійної служби району електричних мереж. Але там слухавку не взяв ні магнітофон, ні хтось інший. Так і не дізнавшись, у чому причина темряви, я зіпсував собі нерви, а мобільний «з’їв» ще кілька гривень.

Через півтори години світло, щоправда, з’явилося. Але настрій був зіпсований надовго. І не лише через знеструмлення населеного пункту. Гірко стало від такого ставлення працівників кол-центру до споживачів.

«Наївний ти чоловік, — спробував заспокоїти сусід. — Не рви собі серце: вони ж там роблять що хочуть. Чув про аварійні відключення світла в Київській області? Аж графік їх придумали в Київобленерго, щоб виправдати свою непрофесійність».

Уже після вихідних я вирішив перевірити, чи не помилився сусід. Тому на редакційному бланку надіслав голові правління ПАТ «Київобленерго» Олександрові Ніверчуку офіційний запит. Бо кортіло дізнатися, по-перше, що стоїть за такими розумними словами, як «порушення балансу між виробництвом та споживанням електричної потужності», у зв’язку з чим  в «об’єднаній енергетичній системі України та її окремих частинах» виникає дефіцит електричної потужності. Останнє й призводить до аварійних ситуацій? По-друге, цікавило, чому графік аварійних відключень вводить диспетчер центральної енергетичної системи України. Хто ця посадова особа і з ким на місцях вона погоджує відключення? Невже органи місцевого самоврядування дають «добро» диспетчерові вимикати рубильник з 9:00 до 11:00 та з 20:00 до 22:00 години? Нарешті як Олександр Ніверчук може пояснити дії ПАТ «Київобленерго» з аварійними відключеннями, якщо міністр Кабінету Міністрів Остап Семерак з екрана телевізора запевнив, що в Україні, яка експортує електроенергію і її ринок не є дефіцитним, не може бути відключень електроенергії взагалі?

Але відіславши запит 25 вересня, жодної відповіді від енергетиків так і не дочекався. На запитання чому (через тиждень) секретарка приймальної пана Ніверчука відповіла, що начальник відділу зв’язків із громадськістю ПАТ «Київобленерго» (напряму із пресою керівники багатьох підприємств, фірм та компаній нині вже не спілкуються — запаніли)… пішла у відпустку. Таке зневажливе ставлення до газети центральних органів виконавчої влади України солідної енергетичної компанії, що спеціалізується на передачі та постачанні електричної енергії споживачам Київської області (а це понад 820 тисяч промислових та побутових споживачів) та є частиною енергетичного бізнесу однієї з провідних українських керуючих компаній «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна» (засновник її — юридична особа, зареєстрована в Нідерландах) просто обурило.

Хоча чого тут обурюватися? У приватизованих обласних енергетичних компаніях думають сьогодні більше про прибутки. Тому такі далекі від споживачів їхні керівники. Замість них із людьми спілкуються магнітофони, на яких звучать сухі записи можливих відповідей на запитання, побудовані на витягах з інструкцій.

І що найгірше, чимало різноманітних «контор», які не лише живуть за наш з вами рахунок, а й збагачуються, переходять на такий стиль спілкування з громадянами. Рідко де тепер можуть терпляче вислухати скаргу на незадовільне енергопостачання, надати кваліфіковану письмову відповідь на запитання, що турбує багатьох. Бо в начальницьких кріслах сидять, на жаль,  здебільшого некомпетентні люди, які керівниками стають не за знаннями, а через блат, рідню, земляцтво, особисту відданість шефові.

Тому й живемо ми так — не по-людськи.