Напередодні повномасштабної війни я побував в Авдіївці Донецької області. Зустрічався  із захисниками промзони — бійцями 25 окремої Січеславської повітрянодесантної бригади (25 ОПДБр), спілкувався з керівництвом місцевої військово-цивільної адміністрації. Її глава Віталій Барабаш, пам’ятаю, оптимістично розповідав про великі плани міста на 2022 рік, а його заступник Євген Удовенко показав, як Авдіївка чепуриться. Особливо сподобалася мені оновлена найкраща в області школа №2, до оснащення якої долучилася Литовська Республіка і яку урочисто відкрили 2021-го.

Біля шкільної дошки діти завжди ставали серйознішими. Фото автора

Але прийшли «асвабадітєлі» і зруйнували все, що було створено з великою любов’ю для дітей. У нині зруйнованому навчальному закладі учні так і не змогли завершити свій перший навчальний рік.

У мене залишилося чимало фотографій, зроблених у школі, а на диктофоні — інтерв’ю з учителями та учнями. Хотів їх використати при нагоді. Не судилося. Авдіївку нині кацапська солдатня стирає з лиця землі авіацією та важкою артилерією. Зруйновано не лише згадану, а й інші школи, дитячі садочки, багатоповерхівки та будинки у приватному секторі, на яких ще недавно майоріли українські прапори. Я це особливо відзначив, бо ніде на Донбасі досі не бачив стільки жовто-синіх знамен. 

Звісно ж, після нашої Перемоги Авдіївку відбудують жителі Донбасу. Але для цього потрібно, щоб вони залишилися живими.

А це вже школа сьогодні: розстріляна, принижена

Реалії ж сьогодення показують, що чимало місцевих жителів залишаються в місті попри смертельну небезпеку. І не тільки ті, хто не може евакуюватися, наприклад, через  інвалідність або через необхідність доглядати за хворими родичами. Із цього приводу Віталій Барабаш укотре звернувся до містян 30 травня 2022 року, особливо тих, які мають дітей, із наполегливим проханням покинути Авдіївку, яку рашисти систематично бомбардують (наприкінці травня в місті не було вже жодної вцілілої будівлі), обстрілюють з артилерії (б’ють навіть по автобусних зупинках та укриттях, де ховаються жінки й діти).

Ситуація, зазначив глава ВЦА, не поліпшується, а, навпаки, загострюється: у місті немає  електро-, водо-, газопостачання, понад 100 днів немає ні питної, ні технічної води, а підвозити її під обстрілами дуже проблематично. Великі проблеми із медикаментами, продовольством, які волонтерам теж дедалі важче та небезпечніше постачати в Авдіївку. Але...

Але тисячі містян залишаються в місті й нині. Навіщо? Квартиру, будинок, звичайно ж, шкода покидати. Але життя ж дорожче! Окрім того, російські окупанти, заходячи в наші населені пункти, примусово відправляють місцевих чоловіків призовного віку до свого війська. Невже отримати кулю на передовій за «днр» чи від рашистських пострілів у спину краще, ніж відправити в безпечне місце сім’ю, а самому записатися в тероборону?