21 грудня 2017 року в історичному «Залі лицарів» у Гаазі відбулася церемонія закриття Міжнародного трибуналу для колишній Югославії (МТКЮ). В урочистостях взяли участь Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш і король Нідерландів Віл­лем-Александр.

Церемонія почалася з хвилини мовчання на честь жертв воєн у колишній Югославії. На завершення сербська актриса Мір’яна Каранович крізь сльози прочитала уривки зі свідчень, які очевидці  тих страшних злочинів надали трибуналу.

Нова ера правосуддя

У виступі на церемонії Генсек ООН наголосив, що Міжнародний трибунал для колишньої Югославії започаткував сучасну систему міжнародного кримінального правосуддя. Як повідомляє радіо ООН, Гутерреш зазначив, що вслід за МТКЮ Організація Об’єднаних Націй заснувала Трибунал у справі Руанди, Спеціальний суд щодо подій у Сьєрра-Леоне та інші органи. Тож притягнення до відповідальності за військові злочини стало загальноприйнятою нормою. Більш того, без трибуналів щодо Югославії та Руанди, можливо, не було б і Міжнародного кримінального суду — постійного інституту міжнародної системи правосуддя.

МТКЮ, повна назва якого — Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року, створила Рада Безпеки ООН в 1993 р. За час його роботи звинувачення було висунуто проти 161 особи, 90 було засуджено — більше, ніж будь-яким іншим міжнародним судом. Судові засідання тривали 10 800 днів, опитано близько 4600 свідків. Проте не всі процеси трибунал встиг довести до кінця — кілька апеляцій ще чекає на розгляд, і їх розгляне інша інституція.

Напередодні завершення роботи трибуналу голова МТКЮ Кармель Агіус виступив на засіданні Ради Безпеки ООН. «Попри всі заяви скептиків і тих, хто від самого початку проводив кампанію проти трибуналу і докладав зусиль для того, щоб поставити під сумнів його роботу і підірвати легітимність, пишаюся тим, що сьогодні в цій раді можу заявити: місію виконано», — цитує суддю Центр новин ООН.

Прямо в залі суду під час зачитування вироку хорватський генерал Слободан Праляк випив отруту, від чого згодом помер у лікарні. Фото з сайту twimg.com

Суперечлива спадщина

Підсумки діяльності МТКЮ у країнах, які колись входили до складу Югославії, сприймаються неоднозначно. Коли Рада Безпеки ООН 24 роки тому заснувала міжнародний трибунал, війна в колишній Югославії тривала. Метою суду було шляхом покарання винних у воєнних злочинах знизити напругу в регіоні і сприяти примиренню. Але й нині, майже через два десятиліття після завершення бойових дій, народи, колись об’єднані в межах однієї республіки, так і не повернулися до довоєнного югославського «братерства і єдності».

Весь час діяльності МТКЮ найбільш титуловані звинувачені були справжніми зірками світового масштабу, а деякі навіть після винесення обвинувального вироку залишилися в себе на батьківщині героями.

В інтерв’ю балканській журналістській мережі BIRN останній головний прокурор МТКЮ Серж Браммерц зазначив, що суд досяг результатів, які заслуговують на довіру, але не зміг домогтися примирення між колишніми воюючими сторонами, оскільки в регіоні немає справжньої волі визнати свої помилки та злочини.

У жителів колишніх республік СФРЮ є ще одна причина для розчарування. Як констатують місцеві ЗМІ, попри те, що в багатьох випадках суд виносив звинувачувальні вироки, ні жертви злочинів, ні їхні родичі не отримали компенсації за страждання — крім моральної сатисфакції.

Резонансні справи

Згадаємо резонансні справи і відомих в’язнів Гаазького трибуналу, як часто називають МТКЮ.

Веселин Шливанчанин, командувач підрозділу Югославської народної армії під час битви за хорватське місто Вуковар; Міле Мркшіч, начальник генерального штабу війська самопроголошеної на території Хорватії «Республіки Сербська Країна»; Славко Докмановіч, мер Вуковара на той час, коли влада в місті належала просербським сепаратистам, — усі вони стали звинуваченими у справі про злочини проти людяності ще у 1995 році. Зокрема йшлося про причетність до вбивства 264 пацієнтів вуковарської лікарні після захоплення міста сербськими силами. Через кілька років Шливанчанина та Мркшіча було засуджено до ув’язнення. Докмановіч, ордер на арешт якого був першим в історії трибуналу, скоїв самогубство в тюремної камері ще до винесення вироку. Це стало першим таким випадком в історії існування МТКЮ.

Мілана Мартича, «президента» «Республіки Сербська Країна», було засуджено за злочини проти боснійців і хорватів, що проживали на території сепаратистського анклаву. Мілана Бабича, першого «президента», а потім «прем’єр-міністра» «Сербської Країни» також було звинувачено у злочинах проти людяності. МТКЮ засудив Бабича до позбавлення волі. Він визнав провину та співпрацював зі слідством, але невдовзі після вироку вчинив самогубство в тюремній камері.

Павле Стругара, генерала ЮНА, командувача югославськими збройними силами під час облоги хорватського Дубровника було разом ще з кількома югославськими воєначальниками звинувачено в обстрілах міста, невиправдних з військової точки зору. МТКЮ засудив Стругара до ув’язнення.

Дражен Ердемович був солдатом армії боснійських сербів. Він першим визнав себе вин­ним в участі у масових стратах боснійців після падіння мусульманського анклаву Сребрениця в липні 1995 року. Його було засуджено, але потім звільнено за співпрацю зі слідством. Свідчення Ердемовича були ключовими для засудження політичного і військового керівництва боснійських сербів за геноцид. Колишнього командувача Війська Республіки Сербської (Боснія і Герцеговина) Ратко Младича МТКЮ засудив за геноцид мусульман у Сребрениці та обстріли Сараєва під час облоги міста. За схожим звинуваченням засуджено і екс-президента Республіки Сербської Радована Караджича. Біляна Плавшич, політична лідерка боснійських сербів, була єдиною жінкою, засудженою МТКЮ.

П’ятеро сербських військових і державних діячів часів війни, серед яких віце-прем’єр Союзної Республіки Югославія Никола Шаїнович та командувач Приштинським корпусом Владімір Лазаревич, визнано винними у злочинах під час воєнної кампанії в Косово — вбивстві понад 11 тисяч та депортації близько 700 тисяч косовських албанців.

Колишній президент Союзної Республіки Югославії Слободан Мілошевич, який проходив і в косовській справі, помер від серцевого нападу в гаазькій в’язниці ще до винесення вироку. Колишнього югославського політичного лідера звинувачували, крім іншого, у здійсненні геноциду в Сребрениці і злочинних обстрілах Сараєва.

Охоронець президента Македонії, колишній поліцейський Йохан Тарчуловскі — єдиний македонець, засуджений МТКЮ. Його звинуватили у воєнних злочинах проти етнічних албанців, скоєних під час збройного конфлікту в Македонії. Солдат Харадін Балає — єдиний представник Армії визволення Косова, засуджений МКТЮ. Під час війни він був охоронцем табору для військовополонених та цивільних.

Шестеро політичних і військових лідерів так званої Герцег-Босни, самопроголошеної хорватської республіки на території Боснії і Герцеговини, було визнано причетними до злочинів проти боснійського мусульманського населення під час війни та засуджено до різних термінів ув’язнення. Це колишній прем’єр «Герцег-Босни» Ядранко Прлич і начальник головного штабу війська боснійських хорватів Слободан Праляк. У момент виголошення вироку Праляк випив отруту і невдовзі помер. Скандальне засідання щодо «Герцег-Босни» стало останнім в історії МТКЮ.

Знайти історичну правду

Після закриття МТКЮ 31 грудня 2017 року незавершені справи буде передано в Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів (МЗМКТ). Цей судовий орган завершить розгляд апеляцій у процесах проти політичних і військових лідерів боснійських сербів Радована Караджича і Ратко Младича.

МЗМКТ надаватиме докази і технічну підтримку місцевим прокуратурам та судовим органам країн колишньої Югославії під час розслідування й розгляду воєнних злочинів і злочинів проти людяності. На сьогодні Боснія і Герцеговина, Хорватія, Сербія та Косово створили місцеві спеціалізовані палати, які розглядають подібні справи, але, як пишуть балканські медіа, цій роботі перешкоджає брак ресурсів і політичний вплив.

МЗМКТ відповідальний за збереження та управління величезними архівами МТКЮ, до яких увійшли матеріали слідства і судових розглядів. Серед мільйонів документів — фотографії, карти, аудіовізуальні записи. Деякі матеріали вже доступні на веб-сайті судового органу. В подальшому МЗМКТ планує передавати копії архівних матеріалів в інформаційні центри у країнах колишньої Югославії. Про створення такого архіву вже оголосило Сараєво.

Колишній поліцейський із Сараєва Драган Міокович, який кілька разів виступав свідком в МТКЮ, в інтерв’ю журналістам висловив сподівання, що у майбутньому історики, експерти та юристи вивчать документи трибуналу і знайдуть не тільки юридичну, а й історичну правду про минуле.  

Наталя ІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»