У дискусіях про будівництво другої гілки газопроводу дном Балтійського моря завдовжки 1220 км і вагою 5 мільйонів тонн (металу в бетонній оболонці) слід  зосередити увагу передовсім на екологічних загрозах. І агресивній Росії, і закордонним партнерам «Газпрому» треба отямитися. Адже у сфері екологічної безпеки обманювати просто невигідно.

«Північний потік-2» загрожує катастрофічними наслідками, яких ще можна уникнути, бо ілюзія економічної вигоди від цього проекту фатальна. Адже постачати російський газ у Європу можна безпечніше та дешевше через ГТС України, якою торік транспортовано 93,5 мільярда м³ газу при пропускній здатності 142 мільярда м³. 

«Північний потік-1» уже завдав суттєвої рани екосистемі Балтійського моря. На його дні лежить хімічна зброя часів Другої світової війни, що посилює небезпеку. Спроба завдати цій унікальній екосистемі другої рани та випробовувати її на гомеостатичну стійкість — злочин проти майбутніх поколінь.

Юджин Одум та інші відомі екологи світу переконливо довели небезпеку такої діяльності на прикладі будівництва великих гребель та іригаційних споруд у тропічних країнах та США. Вони показали економічну недоцільність такого будівництва без нагальної потреби. 

За п’ять років роботи «Північного потоку-1» у великій екосистемі ще не могли статися відчутні екологічні зміни, але катастрофічний розв’язок може настати зовсім несподівано. Рано чи пізно екосистема зреагує, і це може завдати великої шкоди не лише країнам Балтійського регіону, зокрема Росії, а й далеко за його межами — в акваторії теплої течії Гольфстрим, у водах Північного Льодовитого океану, в зоні вічної мерзлоти  тощо.

Карикатура з сайту vasi.net

Дивує, навіщо було міжнародній спільноті ухвалювати у 2015 році Цілі сталого розвитку та Паризьку кліматичну угоду, якщо 2018-го розпочнеться екологічно злочинне (та економічно недоцільне) будівництво «Північного потоку-2»? Така акція грубо порушує букву і дух не лише цих міжнародних документів, а й договору до Енергетичної хартії (ст. 6 і 7). На брутальне лобіювання «Північного потоку-2» треба реагувати адекватно. Хто може повірити в цинічну пропаганду «Газпрому» на кшталт: «Північний потік»  сприятиме досягненню цілей ЄС у боротьбі із змінами клімату»?

Щоб зупинити (в інтересах усіх!) екологічне безумство, потрібно здійснити прозору і незалежну комплексну економіко-екологічну та правову експертизу проекту (в жодному разі не за гроші «Газпрому»), врахувавши загальновизнані засади спільної спадщини людства та рівних прав сучасного і майбутніх поколінь на доброякісні умови природного життєвого середовища. Треба ґрунтовно проаналізувати численні наукові праці та документи ООН: «Стокгольм-72», доповідь «Наше спільне майбутнє» (1987), «Ріо-92», «Ріо+20», саміту з Цілей сталого розвитку (2015), Паризької кліматичної угоди (2015), а також договору до Енергетичної хартії (1998), енцикліки Папи Римського «Турбота про спільний дім» (2015), доповіді Римського клубу Come On! (2017) тощо. 

Проект «Північний потік-2» не можна кваліфікувати лише як спробу скоїти одиничний екологічний злочин задля економічної помсти Україні за її непокору. «Північний потік-2» — це явище дуже поширене і небезпечне. Це феномен сучасної антиекологічної економіки, тобто способу господарювання, який загрожує життю на Землі.

Прикладів такого господарювання багато. Згадаймо абсолютно «безпечну» Чорнобильську АЕС. Вона мала чотири ступені захисту. Але саме на ній сталася найбільша у світі екологічна катастрофа. Ніхто не міг передбачити, що через 25 років після Чорнобиля трапиться ще одна несподівана аварія на АЕС «Фукусіма-1», а перед тим — у Мексиканській затоці на нафтовій платформі Deepwater Horizon та багато інших.

Нарощування постачання викопного палива суперечить інноваційній стратегії Європи (так званому енергетичному переходу — Energiewende), що ґрунтується на енергоефективності та використанні відновлюваних джерел енергії. Це дало змогу зменшити частку викопного і ядерного палива навіть більше, ніж було передбачено планами німецького уряду та Єврокомісії. Прогнози Інституту Фраунгофера показують, що в наступному десятилітті досягнення Energiewende зроблять зайвим весь імпорт газу з Росії. Тому для досягнення Цілей сталого розвитку інвестиції слід спрямовувати в альтернативну енергетику, а не в застарілі трубопроводи.

Висновки оплачених «Газпромом» експертів та пропагандистів «Північного потоку-2» потрібно оскаржити у міжнародному суді на підставі обґрунтованої експертизи. Такий судовий процес став би першим міжнародним екологічним судом над меркантильною економікою, яка гальмує сталий розвиток, а також пересторогою для здійснення великих екологічно небезпечних проектів.

Ціна ризику будівництва «Північного потоку-2» занадто висока. Вона стосується долі майбутніх поколінь.

Юрій ТУНИЦЯ,
академік НАН України,
для «Урядового кур’єра»