Нещодавно в одному зі столичних муніципальних садочків стався прикрий випадок. Зранку всю старшу групу відвели до актового залу на заняття з хореографії, а трьох дітлахів лишили з вихователькою… малювати, пояснивши, що вони не зможуть навчатися танців, оскільки батьки не заплатили за заняття. Серед цих трьох опинилася і моя донечка, яка зі сльозами на очах розповіла мені ввечері, що змушена була малювати, а так хотіла танцювати вальс…

Не з’ясовуватимемо зараз, чому так сталося з оплатою, хоча причина могла бути поважна. А поглянемо на ситуацію з іншого боку — морального. Ми віддаємо своїх дітей у дитячі садки під нагляд педагогів-професіоналів для того, аби дитину там виховували й допомагали адаптуватися в колективі. Та яке ж це виховання і адаптація? На ще не сформовану психіку шестирічної дитини накладають тягар того, що вона чимось гірша за інших, бо батьки не встигли вчасно заплатити за, даруйте, додаткові заняття. Що приємне спілкування та танці купуються тільки за гроші. Що за відсутності грошей можна потрапити на узбіччя…

Уявляєте, як почувалися ці троє, коли решта групи повернулася із занять, розпашіла від вправ? Невже вихователі навіть не відчували, що вони щось роблять не так? А що буде далі? Дитині не дадуть пообідати чи повечеряти, тому що мама не сплатила квитанцію? До речі, про квитанції. Я вже майже півроку намагаюсь пояснити вихователькам, що ціную новий підхід до сплати, а саме – в квитанцію враховують ті дні, що дитина ходила в дитсадок, а також наперед, на два тижні, аби нібито батькам легше було платити. Та мені від цього не легше – зарплатню мені наперед не платять.

Така сама ситуація сталася і з хореографією: не сплатили наперед за заняття. І взагалі мене обурює такий підхід. А зробімо муніципальний садок приватним підприємством – і повністю перейдімо на оплату кожного вихователя окремо. Одній будемо платити за те, що вона малює з дітьми та робить аплікації, другій — за те, що вона читає їм казки.

Звісно, додаткові заняття мають право на існування. Однак ситуація вкрай обурлива через те, що додаткові заняття проводять у вранішній час, а не ввечері – ті батьки, які не хочуть, аби дитина ходила на додаткові заняття, мусять платити, щоб дитина не почувалася ображеною, бо забрати малечу додому можливості немає. Не платиш – хай сидить і малює. А чому протягом звичайного дня мають проводитися додаткові заняття, які оплачуються окремо?

І ще один украй важливий момент: діти в такому віці дуже жорстокі й допитливі, і будь-яке відхилення від звичного темпу викликає в них купу запитань та тем для розмов, а ще привід для того, щоб почали дражнити. І дуже шкода, що люди, яким ми довіряємо виховувати наших дітей, починають розділяти їх передовсім за фінансовим достатком їхніх батьків.