У лиху годину, вчить народна мудрість, найкраще пізнаєш справжню людину. Так само в часи лихоліття дуже активно і виразно демонструють свої не найкращі риси деякі персоналії. Ті самі, про яких влучно колись написала геніальна українська поетеса Ліна Костенко. Пам’ятаєте? «Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла».

Нинішня війна теж стала важким випробуванням, під час якого відбувається перевірка на справжність. У цьому ми пересвідчилися ще 2014 року. Те саме бачимо з кінця лютого 2022-го. Довжелезні черги мотивованих українців до військкоматів, запис добровольців до територіальної оборони, сплеск діяльності волонтерів, які допомагають бійцям на фронті та людям у зоні бойових дій.

Що ж, те, що кожен чесно виконує свої обов’язки чи робить добрі справи для тих, хто цього найбільше потребує, довго пам’ятається. А лихо у вигляді різноманітних схем і оборудок шахраїв, які взялися заробляти на людській біді, також не забувається.

І зазвичай сторицею повертається до лиходіїв.  

«Більше, ніж статті у Кримінальному кодексі»

На жаль, масовий волонтерський рух загалом як дуже позитивне явище іноді перетворюється на своєрідну ширму для різноманітних пройдисвітів і негідників, охочих поживитися на людському горі. До того ж нерідко йдеться навіть не про дрібних чи більших крадіїв з липкими до гуманітарних вантажів руками, а тих, хто причетний до загибелі людей. Один із таких випадків протиправної діяльності виявили і припинили співробітники управління протидії кіберзлочинам Києва спільно з колегами з Голосіївського управління поліції.

Починав свою неоднозначну діяльність 27-річний чоловік, як і чимало співвітчизників: декларуючи бажання допомагати людям, записався в один з волонтерських фондів. Здебільшого працював там з документацією. Схоже, марудна канцелярщина невдовзі приїлася, і волонтерові за посвідкою закортіло справжньої справи. Особливо після того, коли побачив у соціальних мережах звернення молодої жінки, яка просила допомоги. Вона буквально благала вивезти з майже повністю заблокованого Маріуполя її маму та вітчима.  А оскільки була готова оплатити цю непросту й ризиковану місію, «волонтер» запевнив, що вміло організує порятунок рідних їй людей. І назвав ціну цих зусиль: 10 тисяч гривень.

Донька, чия мама та вітчим перебували в небезпеці, без вагань, оскільки вважала, що має справу з одним із тих відчайдухів, які справді врятували чимало людей, перерахувала гроші на вказану банківську картку. Хоч цинічний молодик насправді навіть не збирався вдарити палець об палець для порятунку людей.

Певна річ, молода жінка хвилювалася і періодично запитувала про перебіг евакуації рідних людей. А негідник щоразу вигадував для неї різні версії власних зусиль, завдяки яким маріупольці начебто ось-ось нарешті приїдуть в один з безпечних регіонів. Однак насправді він, окрім обіцянок і вигадок, нічогісінько не зробив. І вже підтверджено, що ті люди, які терпляче очікували обіцяної допомоги і порятунку, загинули, бо нікого так і не дочекалися.

А тим часом цей дикий випадок не єдиний у діяльності лиходія, оскільки він практикував ще й інші схеми.

«Раніше він привласнив близько 250 тисяч гривень за пальне для військових, якого не збирався купувати. Досі зловмисника повідомили про підозру за двома статтями Кримінального кодексу: залишення в небезпеці і шахрайство. Вибаченнями людей не повернути. Дівчина сподівалася на домовленість з ним і не шукала інших варіантів урятувати рідних. Насправді це більше, ніж статті у Кримінальному кодексі», — переконаний голова Національної поліції України Ігор Клименко.

Утікаючи від війни та орендної плати

Цей випадок, звичайно, потворний і моторошний. І хоч він непоодинокий, таке шахрайство на нещасті людей не має масового поширення. На відміну від інших цинічних намагань швидко і надійно збагатитися за рахунок потерпілих від російської агресії співвітчизників. Прикро, проте вимушені переселенці з регіонів, де лютують рашисти, як і в 2014 році, знову потерпають від окремих виявів гостинності у відносно стабільних областях України.

Адже іноді складається враження, що українці, яких міцно об’єднує війна, у цей важкий час раптом опинилися по різні боки прилавків. Бо одні торгують, а інші змушені купувати. А своєрідними прилавками, що розділили людей, стали пороги квартир, будинків чи іншого житла, де вже понад три місяці змушені шукати притулку тимчасово переміщені особи. Тобто йдеться про стрімкий стрибок орендної плати за житло, який вдарив не тільки по кишенях біженців. Для них це стало ще й неабияким моральним тумаком.

«Ми виїхали з Сєверодонецька, куди 2014-го змушені були перебратися з Луганська, і прибули із сином до Дніпра. Великого напливу переселенців тоді ще не було, і ми винайняли перше житло за звичну ціну оренди — 6 тисяч гривень. Але за місяць власниця квартири підняла ціну до 10 тисяч. А з 1 червня вже просить 500 доларів і тільки у валюті», — свідчить двічі переселенка з Донбасу.

Приблизно за таким самим сценарієм розв’язують житлову проблему біженці й у західних областях України, куди було евакуйовано більшість потерпілих з південних, східних та інших гарячих регіонів. Там місцева влада, спасибі їй, запропонувала для прибулих людей гуманітарні центри, табори, хаби тощо, де проживання здебільшого безплатне чи за символічну плату. Проте таке помешкання, зрозуміло, має спартанські умови, бо розраховане на тимчасове проживання. Місяць чи два, максимум три.

Однак нині вже очевидно, що безпідставна агресія рашистів набуває тривалого затяжного характеру. І на цьому тлі не може не шокувати різке зростання вартості житла. І найдужче в цій ситуації прикро вражає те, що йдеться про помешкання не для туристів, які перебувають там у пошуках нових вражень, а для згорьованих і потерпілих від війни співвітчизників, котрі вимушено приїхали туди в пошуку порятунку і допомоги.

Та факт залишається фактом: за підрахунками експертів, порівняно з осінню — зимою 2021 року найбільше ціни на оренду житла зросли у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Тобто там, куди найчастіше прямують біженці.

Заради справедливості варто уточнити, що ціни на житло підстрибнули тільки в обласних центрах та інших великих містах. У менших населених пунктах оренда переважно залишається на довоєнному рівні, а в селах люди взагалі пропонують заселятися в хати з відповідними умовами безплатно. І за це їм велике спасибі.