Виконавча рада МВФ на початку минулого тижня схвалила для України нову моніторингову програму із залученням ради директорів. Цей інструмент розрахований на чотири місяці та не передбачає фінансових траншів. Однак він зосереджений на тому, щоб, по-перше, допомогти стабілізувати українську економіку, а по-друге, сприяти донорським внескам ззовні. Про те, як працюватиме цей механізм на практиці, які умови має виконати Україна, чого чекати пересічним українцям наступного року, в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник виконавчого директора МВФ Владислав РАШКОВАН.

— Розкажіть, будь ласка, про ухвалену нову програму. Чому фонд вирішив застосувати цей механізм і як він допоможе українській економіці?

— Тут треба згадати, що в березні цього року МВФ став першою міжнародною інституцією, яка надала Україні гроші. Буквально через тиждень після розмови Президента Володимира Зеленського і глави МВФ Крісталіни Георгієвої фонд надав екстрене фінансування Україні обсягом 1,4 мільярда доларів. Це було дуже важливим сигналом, зокрема для інших донорів і партнерів, що з Україною можна вести справи, уряд, держава працюють. Після цього МВФ багато контактував з усіма партнерами, й під час весняних зборів МВФ і Світового банку у квітні Крісталіна Георгієва особисто адвокатувала на підтримку України.

У той момент у Вашингтоні перебував Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Тоді ми вже сформували невеличку групу, яка мала працювати, щоб закрити фінансову діру в бюджеті України. І буквально сьогодні ми обговорювали, від міжнародних партнерів ми одержали близько $31 мільярда для підтримки бюджету.

Це велика робота уряду. Якби в мене запитали у квітні, я б сказав, що це реалізувати неможливо. Однак більшість міжнародних партнерів, які допомагали нам на двосторонній основі, контактували з МВФ, який фактично виступив координатором цієї підтримки.

Коли наблизився вересень-жовтень, для нас стало зрозуміло, що треба планувати наступний рік, і тут виникли певні проблеми. Питання в тому, що війна створює дуже високий рівень невизначеності, і з цим важко побудувати макрорамку, з якої МВФ міг би отримати свій макроекономічний прогноз.

І тоді, у вересні-жовтні, ми розробили стратегію. Її затвердила виконавча рада, і фонд надав другий транш екстреної допомоги $1,3 мільярда. Близько $2 мільярдів ми отримали через так званий спеціальний адміністративний рахунок МВФ для України. За нашою стратегією, ми маємо вийти на велику програму фінансування приблизно в першому кварталі наступного року.

Однак рівень невизначеності досі залишається. Щоб із ним якось упоратись і показати, що навіть в умовах війни можна будувати макрорамку, було прийнято моніторингову програму із залученням ради директорів.

— У чому головна ідея такої програми?

— Ідея цієї програми дуже проста: МВФ фактично ставить свою печатку на той макропрогноз, у який вони вірять. Вони розробили цей макропрогноз з урахуванням поглядів, зокрема української влади. У цих рамках вони хочуть показати — і Україна повинна це продемонструвати — що попри війну українська влада може виконувати умови програми.

Ці умови узгоджені з українською владою з урахуванням  нинішньої війни. Вони достатньо зрозумілі, їх запропонував саме український уряд. На це погодилися менеджмент фонду і виконавча рада. І якщо Україна зможе продемонструвати, з одного боку, що спроможна виконувати умови поточної програми, а, з іншого, — що прогнози МВФ щодо України раціональні, ми зможемо вийти на нову програму.

У наступні чотири місяці цей прогноз фактично буде тією рамкою, з якою працюватимуть інші донори й партнери, серед яких США і Європейський Союз, інші країни, Світовий банк. Тож це важлива частина, дорога, авеню, яке прокладає МВФ для інших донорів у наступний рік, зокрема частково в систему післявоєнної реконструкції.

— Після того як через чотири місяці моніторингова програма завершиться, на що може розраховувати Україна, на які інструменти фінансування від МВФ, а також на які обсяги і терміни кредитування?

— Не зможу зараз відповісти на запитання про обсяги, тому що МВФ визначає розміри програми, оцінюючи потреби платіжного балансу. Приблизно в лютому-березні ми зможемо зрозуміти, яка ситуація, які потреби для нас будуть нагальними, щоб їх можна було закрити за допомогою МВФ, зокрема з урахуванням можливостей інших донорів і кредиторів, які нас підтримують.

Щодо інструментів, які може застосувати МВФ, є два основні механізми, що добре працюють і Україна дуже добре їх знає. Це Stand-By (обумовлений кредит. — Ред.), а також програма розширеного кредитування EFF.

Stand-By більше спрямований на розв’язання макроекономічних проблем. Нині він краще нам підходить, оскільки потрібно робити так званий macro adjustment, тобто вносити зміни в макроекономічну політику, зважаючи принаймні на попередні наслідки війни, а це мінус 30—35% ВВП. І тут нам треба зрозуміти, як в умовах такого зменшення валового продукту фінансувати витрати на функціонування держави, підтримку нашого населення тощо. Але програма Stand-By — короткостроковий механізм, і дуже скоро Україні потрібно буде повертати гроші.

Програма розширеного кредитування EFF довша, гроші можна повертати довше, тобто можемо більше працювати над тим, щоб побачити результати програми. Крім того, EFF сфокусована на структурних реформах. Структурні реформи нам дуже потрібні, бо ми хочемо, щоб після війни Україна вийшла набагато сильнішою, кращою, ніж була до 24 лютого. Але, як ви розумієте, реформи під час війни або в післявоєнній економіці можуть бути важким випробуванням для нас.

— За останніми прогнозами МВФ, економіка України цього року скоротиться на 33% та стабілізується на рівні 1% в 2023-му. Чи можна сказати, що у фонді позитивно налаштовані на завершення невизначеності для України, оскільки зовнішня підтримка така потужна?

— Нещодавно вийшла стаття в The Economist про країну року. У ній ідеться, що цьогоріч жодних сумнівів не було: нею має стати Україна. Україна — приклад для багатьох. Наша влада, наші люди здивували світ.

На обкладинці журналу Time розміщено і керівництво країни, й український дух. Україна — взірець для світу не тільки в опорі агресії, а й у сенсі resilience — життєстійкості й адаптивності в дуже важких умовах. І це заслуговує на повагу.

Якщо дивитися на економіку, то я багато спілкуюся в офіційному Вашингтоні й МВФ і Світовому банку. Мені сумно говорити про війну, але з гордістю кажу про роботу банківської й фінансової систем і про те, що працюють єдиний казначейський рахунок, Міністерство фінансів, весь уряд, парламент.

Щодо економіки Світовий банк оцінює, що тільки на червень наші потреби на реконструкцію становитимуть близько 350 мільярдів доларів. Київська школа економіки станом на вересень оцінила наші інфраструктурні втрати на рівні 125—127 мільярдів доларів. І це було до атак на енергетичну систему, які розпочалися 10 жовтня.

Усе це показує, що економіка постраждала дуже сильно, але попри ці рани і шрами війни, економіка, державні інститути вистояли. Кажу багатьом нашим партнерам: багато років ми жили у російському наративі, що Україна — корупційна держава, і якби це було так, то вона давно розпалася б. Наші інститути набагато міцніші, ніж вважали. Наша економіка життєстійка, але, звісно, втрати великі. Мінус 30—35% ВВП — це дуже великі втрати, яких Україна не знала до цього.

— Чи можете прокоментувати інші економічно-фінансові показники для України в перспективі наступного року зокрема щодо інфляції, рівня зайнятості й курсу валют? Звісно, що прогнози в період війни робити складно, однак яких тенденцій слід очікувати українцям?

— Щодо курсу валют. Коли мені доводилося займатися реформами фінансового сектору, я казав, що вважатиму їх успішними, коли мене вже не питатимуть про курс.

Але тенденції зрозумілі. Звісно, економічні показники наступного року залежатимуть від двох речей: перше — це війна, її глибина й тривалість; друге — раціональність політик уряду в умовах війни. І саме над другим чинником працюватиме МВФ разом з українською владою подальші чотири місяці, а потім — у межах програми, яка буде наступною.

Отже, що можемо сказати на наступний рік. За прогнозом Світового банку, на кінець цього року рівень бідності в Україні зросте від 5%, як було до війни, до 25%. На наступний рік вони прогнозують, що цей показник може збільшитися до 50% з урахуванням їхньої методики розрахунку.

Щодо інфляції. Цього року це, звісно, наслідок часткової девальвації, тому що багато витрат бюджету було профінансовано за рахунок монетарного фінансування Національного банку. Частиною моніторингової програми наступного року з МВФ є запевнення, що монетарне фінансування використовуватимуть дуже обмежено. І це дає нам надію, що інфляція, яка вже досягла великих показників, зменшуватиметься наступного року. Тому що інфляція — це податок для всіх.

Щодо зайнятості. Це, знову ж таки, питання функції від війни. Якщо ми переможемо наступного року, війна закінчиться і почнеться великий процес реконструкції, я впевнений, що Україна буде місцем, куди повернеться багато українців, багато іноземних підприємців, щоб стати частиною нашої перемоги і взяти участь у великому бізнесі, пов’язаному з реконструкцією, який потребуватиме сотень мільярдів у наступні 10—15 років. Тому я впевнений, що після війни, якщо все буде правильно зроблено щодо архітектури реконструкції, то із зайнятістю все буде гаразд.

— Україна закликає міжнародних партнерів створити фінансовий «Рамштайн». Глава МВФ теж висловлювалася на підтримку такої ініціативи. На якому етапі цей процес перебуває зараз?

— Для цього треба трохи повернутися назад, на конференцію в Лугано (Міжнародну конференцію з питань відновлення України. — Ред.). Тоді, 4 липня, глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн представила ідею розроблення координаційної платформи всередині ЄС. Вона була неінклюзивною, тобто обмежувалася країнами Євросоюзу. Вони пропонували, щоб інші приєднувалися, але це була концепція окремої інституції всередині Єврокомісії. Це було неприйнятним для багатьох, зокрема для України. Тож згодом, перед Берлінською конференцією в жовтні та річними зборами МВФ, Україна запропонувала ідею економічного «Рамштайну» з огляду на ефективність моделі координації військової допомоги від США та понад 40 інших країн. Цю модель було представлено багатьом нашим партнерам.

Майже 40% дискусій на Берлінській конференції було присвячено обговоренню цієї платформи, економічного «Рамштайну». Після цього проводили обговорення із представниками Європейської комісії, ЄБРР, Світового банку, була дискусія глави МВФ Крісталіни Георгієвої із Прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Обговорювали різні варіанти цієї координаційної платформи, що до неї можна додати, однак ключова модель залишається такою, як її запропонував український уряд.

Існує концепція, що на політичному рівні Україна має відігравати важливу роль разом з іншими представниками G7 і керівниками міжнародних організацій.

Потім буде операційний рівень. Нині щодва тижні проходять координаційні зустрічі між представниками міжнародних організацій, Єврокомісією, американцями і німцями. Україну теж туди запрошено, і з часу Берлінської конференції вона бере участь у цих зустрічах.

Крім того, буде створено секретаріат, який займатиметься технічною підготовкою. Досі тривають обговорення, де його буде створено. Україна вважає, що він має бути в Києві, але має бути частина в Євросоюзі, у Брюсселі, тому що наш шлях — у ЄС, і більшу частину підтримки забезпечить Європейська комісія.

Ідея економічного «Рамштайну» фактично спрямована на три цілі. По-перше, забезпечення економічної допомоги України наступного року, тобто бюджетна підтримка, якою ми займалися цього року. По-друге, координація економічних політик, зокрема тих, якими займається МВФ. І по-третє, планування післявоєнної реконструкції. Ми перебуваємо на фінальній стадії координації цього процесу, але те, що ми пройшли цей шлях від липня до грудня так швидко, й українська пропозиція залишилася в центрі ідеї, демонструє силу і стійкість наших інституцій та спроможність України обстоювати свою позицію.

— Поговорімо про економічний тиск на росію. На ваш погляд, який ефект мають введені санкції проти рф і чи можна застосувати інші потужні інструменти, щоб змінити її поведінку?

— Вважаю, що санкції працюють, вони ефективні. Світ, Захід вивчив погані уроки 2014 року, тому що концепція санкцій — і це написано в усіх книжках — наголошує, що кожен наступний день для підсанкційного має бути важчим, ніж попередній. Тоді в нього буде мотивація, що треба щось робити.

Якщо ввести жорсткі санкції одразу, то держава, організація, економічний суб’єкт адаптується до нових умов, у яких існують ці обмеження. Але коли ти не знаєш, які санкції на тебе чекають завтра, і знаєш, що завтра вони будуть важчими, ніж сьогодні, то це створює постійний тиск на економіку. Це перше.

Друге: вважаю, що в довгостроковому плані росія не має жодних економічних перспектив. І саме тому наступного року економіка рф за прогнозами визначена з мінусом. росіяни втратили доступ до технологій, міжнародних грошей, глобальних компаній. Структурно це великий вплив на російську економіку. І це ми ще не бачили впливу нафтових обмежень проти рф, які почалися тільки у грудні. Це найвпливовіша санкція для економіки рф, бо основні доходи кремля від нафти надалі постійно зменшуватимуться.

росія втратила європейський ринок газу назавжди. Не існує можливості, щоб Європа знову погодилася лізти в цю пастку росії. Україна попереджала ще із 2014 року, що це зброя, а не економічний інструмент.

Чи є можливість посилювати санкції? Так, звісно. Вважаю, що санкції мають бути ширшими, але до них має бути більш продуманий підхід.

Ярослав ДОВГОПОЛ,
Укрінформ, Вашингтон