Чотири місяці тому Зураб Аласанія очолив Національну телекомпанію України. Завдання, що постало перед ним, — не тільки й не стільки перезавантажити Перший Національний, а почати створення принципово нового — суспільного мовлення, закон про яке Верховна Рада нарешті ухвалила в квітні. «УК» гендиректор НТКУ розповів, чи вдасться запустити суспільне з 1 січня наступного року, чому зміни будуть поступовими й чи є політична воля для його створення.
— Пане Зурабе, через умови, в яких ухвалювали закон про суспільне мовлення, низка його важливих норм виявилися недосконалими. Принаймні так стверджують медіа-експерти. Назвіть, на вашу думку, найпроблемніші моменти.
— Для свого часу він був не те що недосконалим, а компромісним. Його ухвалили, й це було найголовнішим, бо в той день, якщо пам’ятаєте, окрім цього, жодного закону не прийняли. Але потім стало зрозуміло, що він досить-таки рамковий. Наприклад, суспільне мовлення має бути створено на базі НТКУ і НРКУ, ОДТРК, Укртелефільму, УТР і таке інше. Проте жодного механізму немає. Це дало підстави для того, щоб уже зараз практично всі обласні телерадіокомпанії під впливом місцевої влади почали щось таке казати проти суспільного: мовляв, ми не хочемо, це завадить місцевому самоврядуванню тощо. Я розумію, що йдеться не про суспільне мовлення чи суспільство загалом. Мова про те, щоб якось зберегти свої місця та фінанси.
У другому абзаці закону написано, що для створення суспільного потрібно створити два телеканали і не менш як три радіоканали. А чому телебачення обмежили двома — Національним та каналом «Культура»? Та чекайте, за два-три роки може виникнути потреба робити спортивний канал. Чому не написати так само, як для радіо — не менш як два канали?
Далі: йдеться про 5% від реклами. Чому? Жодного підрахунку зроблено не було. Крім того, йдеться про 4 роки фінансування державою в розмірі 0,2% від ВНП (це 600 мільйонів гривень) на рік. Знов-таки — чому 4 роки? Хто підраховував, що ми потім зможемо обійтися без цього фінансування?
Ви, до речі, знаєте, скільки платите за національне телебачення? 0,01 євроцента на рік. Для порівняння, в Німеччині це 65 євро на квартал. І тому там є Deutche Welle, а тут — УТ-1. Якщо люди думають, що телебачення має бути безплатним, то такого не може бути.
— Плануєте введення абонентської плати?
— Я веду про це мову, але не зараз. Якщо ми отримаємо ці 600 мільйонів фінансування, то зможемо зробити суспільне, повірте. Тоді за 4 роки НСТУ має довести людям, що воно потрібне. А потім я вийду й скажу людям: якщо ви хочете, отримаєте суспільне телебачення, але, будь ласка, платіть. І якщо воно справді буде потрібним, платитимуть. Я це бачу по «Громадському»: потроху, але платять.
До речі, в законі прописана ще одна біда: заборона алкогольної реклами. Все б нічого, я теж не за алкоголь. Але що ми робитимемо з чемпіонатом світу з футболу, головним спонсором якого є пивний бренд, який ми отримуємо не від ФІФА, бо в нас ніяких грошей би не вистачило купити його, а від європейського мовника, який продає його за десяту частину вартості. То що, через закон більше ніколи не транслюватимемо чемпіонат світу?
У ньому є навіть така дурниця, що керівником НСТУ не може бути людина, котра має стосунок до медіа. А хто тоді має бути? Немає жодного натяку на механізм господарювання. Не прописано, скільки членів має бути в наглядовій раді, визначено лише кількість членів неурядових організацій та представників парламентських фракцій. Але фракції змінюються. І в цьому приховується небезпека: якщо в наступному парламенті створять, наприклад, 20 фракцій, то вийде, що на 9 представників від громадськості буде 20 політиків.
— Законопроект, що з’явився на початку липня, і писали саме для того, щоб виправити помилки. Наскільки це вдалося?
— Ми (НТКУ, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, юристи, медійна спільнота) прописали всі поправки та відправили їх до парламентського Комітету з питань свободи слова. Зокрема, щодо форми господарювання — Акціонерне товариство з належністю 100% акцій державі. Це, до речі, була ідея Прем’єр-міністра. Ще запропонували, щоб склад наглядової ради обмежувався 15 членами (тоді було б 9 незалежних представників і 6 — від політиків). Усе це викреслили. Залишили поправку щодо керівника НСТУ (те, про що я вже говорив) та щодо не менше двох телеканалів. Решта все пролетіло. Але мене це не лякає. Нині не пройде — буде восени. Можливо.
— Чи вдасться запустити суспільне з 1 січня? Не лише вивіску змінити, а так, щоб з’явився новий зміст?
— Якщо мати на увазі суспільне загалом, то не думаю. Якщо говорити про Перший Національний як базову структуру, то зміни на ньому вже відбуваються, бо до того часу, як з’явиться суспільне, ми маємо показати людям шлях, яким підемо.
Але ж НСТУ — це набагато більша структура. Тож із 1 січня зможе змінитися тільки вивіска. Але цього точно не треба боятися. Скажімо, колеги з країн Прибалтики розповідають: 20 років ми вже будуємо суспільне, але не можемо сказати, що воно ідеальне.
— Пане Зурабе, а є взагалі спільне бачення ролі й місії суспільного мовлення в нашій країні?
— У кого?
— Ну, принаймні у медійників…
— Ні, немає. Я постійно контактую з медійною спільною, вони справді багато допомагають. Днями зустрічався з представниками десяти організацій, фахівцями з піару, маркетингу, волонтерами. Я запитав: хто з вас розуміє різницю між громадським і суспільним? Не відповів жоден. А це ж досвідчені люди…
Проте головна відмінність України з точки зору мас-медіа в тому, що в нас немає жодного ЗМІ, який би не належав кому-небудь. Або це приватні гроші, або державні. У перших є точно свої інтереси, та й у держави є свої. І вони доволі часто залежать від того, хто при владі. Й отримуємо таку ситуацію, коли немає жодного ЗМІ, який був би незалежним ні від кого.
Ми повинні з державного перетворитися на суспільне саме для того, щоб не залежати ані від держави, ані від грошей олігархів. Таке буде вперше. Щоправда, нині такі часи, що держава стала для нас чимось дуже важливим. Бо патріотизм, бо війна. Тому багато хто думає, що коли я кажу: стати незалежними від держави, то це її зрада. Але прийдуть інші часи, війна закінчиться і влада знов стане міцною. До речі, зараз дві радикальні партії — та, що праворуч, і та, що ліворуч, — абсолютно однаково сходяться на тому, що не треба прибирати державні ЗМІ. Цікаво виходить: ніби вони державники, але — проти людей.
Ще один важливий момент. Нині люди мають скористатися тим, що держава, знов таки — не країна, а держава — слабка. І ми повинні це використати, щоб відібрати в неї залишки того, що не повинно належати державі. Наприклад, ЗМІ. Забрати, а потім через мас-медіа контролювати те зміцнення держави, аби воно не було спрямовано проти людей.
— Для впровадження суспільного потрібна політична воля. Є вона, як вважаєте? Якщо згадати, що 2005 року чинний нині Президент не був палким прихильником його створення, нині щось змінилося?
— Якщо вже говорити про чинного Президента, то він був єдиним, у чиїй передвиборчій програмі взагалі був пункт про суспільне. У нього вистачає розуміння — бачу це через його помічників — відрізняти ці речі. Наприклад, вони хочуть розвивати пропаганду та державну інформаційну політику, але з суспільним це не пов’язують.
Для пропаганди мають бути спеціальні інструменти. Це існує в усіх країнах: наприклад, «Deutche Welle», «Голос Америки» — це інструменти пропаганди. Розумна пропаганда, спрямована на те, щоб показати, що така країна є і їй є чим похвалитися, потрібна. Але точно це не справа ЗМІ і не справа суспільного. І це нібито розуміє і Президент, і Кабмін. Ці дві установи, найважливіші в країні з погляду держави, підтримують ідею суспільного.
— Дражливим для нашого суспільства є питання мови. Як вирішуватимете це на суспільному?
— Я не бачу взагалі цієї проблеми. Правда. Більшість із нас тут говорить українською. Їх до цього ніхто не примушує. І знаєте, жодних питань не виникає. Хоч ні, було одного разу. От послухайте й самі скажіть, нормально це чи ні. Коли я вів «Національні дебати» (а вів їх тільки тому, що своїм ім’ям мав гарантувати, що дебати будуть чесними), російськомовним був лише я. І співведуча, й політики, й уся аудиторія розмовляли українською. Ви не повірите, які наїзди почалися!
— Від кого, цікаво?
— З Верховної Ради. Мовляв, як?! Ви не могли знайти на національному каналі журналіста, котрий розмовляє українською?! Хто, навіть казати не буду, самі здогадаєтеся. І я зрозумів, що це питання виникатиме, але не з боку людей, а від мерзотників, котрі постійно провокують цю тему. Але я не звертатиму на них уваги.
Між іншим надалі, коли будемо отримувати зарубіжні фільми, спектаклі, то запускатимемо їх мовою оригіналу. Можливо, зробимо титри. Маємо чути англійську, польську, хай люди їх вивчають. На слух. Не повірите, я сам так вивчив англійську ще в Совєтському Союзі.
— До речі, з приводу фільмів та спектаклів. Такі програми — культурні, дитячі — не цікавлять комерційне ТБ, але важливі для суспільного. Вже маєте концепцію щодо майбутнього контенту?
— От ви всі чекаєте, що прийде чарівник і все за мить з’явиться. Так не буває. Нині і НТКУ, і всі обласні компанії в страшному занепаді. Ми маємо визначити шляхи, якими підемо: робити ставку на телевізійну техніку чи більше розвивати Інтернет. Якщо навіть нині отримаємо великий державний кредит із відповідними гарантіями й почнемо все змінювати, на інсталяцію піде не менш як рік. Інакше не зможемо робити якісний продукт. Тобто рік-півтора ми створюватимемо платформу форматів, ідей тощо. А потім дивитимемося, як це сприймають люди. Я, між іншим, не дуже налаштований потурати аудиторії. Бо, наприклад, 90% підтримують пана Поплавського. Але це не означає, що 90% ефіру займатиме він. Водночас відмовитися від нього взагалі не можна, бо люди цього хочуть. Проте паралельно я дам те, що не буде популярним. Потроху змінювати — це і є наш шлях. Рубати з плеча не вийде.
Постає ще одне запитання: чи користуватимемося стандартним вимірювачем, наприклад GFK? Так. Але не прагнутимемо дістатися перших сходинок. Це — антизавдання. Бо якби питання полягало в цьому, то поставили б «чорнуху», «жовтуху» чи порно — три шляхи для ведення успішного бізнесу та високих рейтингів. Але рейтинги потрібні, бо маємо знати, що дивляться люди. Триматимемо в них десь 5-6 місце. Нині серед 25 каналів ми — 11-ті.
— Нещодавно ви презентували 15 нових проектів Першого Національного. Вони створювалися в контексті майбутнього суспільного?
— Ми показуємо напрямок, куди підемо. Це стосується суто НТКУ. По правді кажучи, я прийшов тільки для того, щоб робити суспільне. На це іде більшість мого часу. Десь 30% витрачаю на внутрішні справи компанії. Але для людей показником є оцей «ящик». Якщо вони в ньому не бачать жодних змін, то думають, що я нічого не роблю.
Тут важко: ані техніки, ані людей. Тобто люди є, але вони думають так, як звикли. Ми лише тільки пробуємо збудувати систему, котра би поставила їх у ринкові умови, щоб вони змагалися, а не вважали, що коли вони у штаті, то їхній проект обов’язково вийде на екран. Ні, так не буде.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Зураб АЛАСАНІЯ. Народився 1965 року в Сухумі. Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. 2000 року став співзасновником і директором медіа-групи «Об’єктив», 2006-го — засновником агентства «МедіаПорт». Був директором Харківської обласної державної ТРК. 2013 року став одним із засновників Hromadske.tv. З березня 2014 року — гендиректор Національної телекомпанії України.
Ми в Google+