Володимир КОЛЮБАКІН,
«Урядовий кур’єр»

Не поспішайте радіти – йдеться не про базарні роздрібні ціни, а про оптові, які закупівельники пропонують пасічникам: в середньому по Україні 27 гривень за кілограм, повідомляє agrarii-razom.com.ua. Свої дії сільським бджолярам вони пояснюють нібито падінням цін на світових ринках, але це все казки. Насправді, за даними митниці, з початку року по травень з України було експортовано 15 тисяч тонн меду середньою ціною 2,2 долари за кіло. Певна річ, бджоляреві ніхто стільки не дасть, бо ж і експортні витрати щось важать, але на півтора долари чи навіть більше він цілком міг би розраховувати.

Додамо сюди, що перехідних запасів меду з минулого року за такого експорту лишилося мало. І цьогорічний збір очікується невеликий через масову потраву бджіл та несприятливі погодні умови – надто багато було дощових днів, коли бджоли не вилітають на збирання нектару. Тому експерти медового ринку радять пасічникам не поспішати продавати свою продукцію за безцінь, а купувати діжки, закладати в них продукцію і чекати осені. Тоді ціна, на думку пасічників, буде справедлива, а на думку простих громадян – непідйомна. З цієї причини європейці – швейцарці, австрійці та німці – споживають на рік по 4 кілограми меду, а ми в 2,5 рази менше, хоча Україна є третьою країною в світі з його експорту.

Втім, і пасічників зрозуміти можна – підтримка і обслуговування пасіки непроста й не дешева справа, і держава нічого не робить для того, аби вона стала простішою й дешевшою, радше навпаки. Судіть самі: в Україні лише 2% від усіх 400 тисяч пасік – офіційно зареєстровані. Більш того — за офіційними даними Україна продає меду більше, аніж продукує: у 2017 році українські пасічники офіційно виробили 66,7 тисяч тонн меду, на експорт пішло 68 тисяч тонн.

Чому не реєструють: перш за все, через складність процесу. Адже створення та функціонування пасіки так чи інакше регулюють 44 нормативно-правових акти. Крім того, це ще й витрати. За оформлення паспорту пасіки треба сплатити 60 гривень – наче небагато. Але потім вулики неодмінно має оглянути інспектор Держпродспоживслужби та провести клінічні дослідження, а це теж не безкоштовно – на сто вуликів більш як 4000 гривень. І ці дослідження слід проводити двічі на рік. Додамо сюди побоювання втратити комунальні субсидії та інші види соціальної допомоги, небажання декларувати доходи тощо.

Але і ті, хто працює нелегально, не дуже від цього виграють. Якщо аграрії зобов’язані за три дні попереджати своїх сусідів про обробіток полів пестицидами, то «нелегалів» це не стосується – формально їх просто не існує, і довести, що тобі завдано збитків через потраву бджіл, практично неможливо. Не може нелегальний бджоляр відстоювати свої інтереси і в органах місцевого самоврядування, легально реалізовувати свою продукцію. От на таких і розраховано диктат перекупників – вони прагнуть задешево скупити мед саме у не облікованих пасічників, які не можуть сподіватися на іншого покупця.