Коли чуєш «Гулак-Артемовський», то найчастіше додається ім’я Семена —    автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм». Але відомо й те, що його дядько Петро Петрович був автором першої української байки. Тож в експозиції музею С. С. Гулака-Артемовського є розділ Петра Петровича.                                 

Він з’явився на світ 27 січня 1790 року в містечку Городище на Черкащині. Зауважу, що ім’я матері поета вдалося встановити тільки минулої зими завдяки запису в метричній книзі, яка зберігається в Черкаському обласному архіві. Отже, Петро 12-річним залишився без мами. А рік перед тим батько відвіз його до Києво-Могилянської академії на навчання в бурсі Братського монастиря.

Загальновідомо, що Петро начебто залишив навчання через нещасливе кохання. Але це неправда. Бо є розпорядження синоду духовного відомства від 25 листопада 1814 року про «звільнення з Київської академії студента, що закінчив курс богословського навчання, Петра Артемовського, від духовного звання в світське, щоб він міг обрати рід занять».

Петро залишив Київ, поїхав на Волинь і там чотири роки навчав дітей польських поміщиків. У 1817 році Петро Петрович вступив вільним слухачем у Харківський університет. Є версія, що приїхав він до міста на запрошення попечителя Северина Потоцького, який, очевидно, і влаштував незвичайний вступ Гулака-Артемовського до університету. Уже за кілька місяців він ще й почав викладати польську мову, яку ввели до програми.

Його кар’єра складалася блискуче: долаючи посадові сходинки, він став ректором Харківського університету.

Спочатку головним заняттям Петро Петрович вважав науку. Проте переважило розуміння того, що досягти «ступенів високих» можна іншими шляхами. Тому адміністративні справи стали цікавити його більше. Він став відомий, до нього виявляли увагу цар і цариця.

На цивільній службі він дослужився до дійсного статського радника (прирівнюється до військового звання генерал-майора), був нагороджений багатьма орденами Російської імперії.

Однак для нас знакова творча спадщина Петра Гулака-Артемовського. Найбільш ранній його вірш українською мовою «Справжня Добрість», адресований Г. Квітці-Основ’яненку. Для нас, городищенців, особливу цінність мають ось ці рядки:

Як з Городищ чумак, пішовши в Крим за сіллю,
В дорозі нидіє двадцяту вже неділю...

Та широковідомим він став 1818 року після опублікування «Пана та собаки». Цей твір став зародком нового напряму в українській літературі — байки. В ній Гулак-Артемовський викриває самодурство й розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян. В алегоричному образі Рябка поет розкриває долю кріпака, повністю залежного від пана.

П. Гулак-Артемовський ще не раз звертався до жанру байки. Ці твори мають беззаперечну художню вартість, хоч піднятися до рівня   перлини своєї творчості він так і не зумів.

Петро Гулак-Артемовський першим в українській літературі звернувся до творів Йоганна Вольфганга Гете й Адама Міцкевича.  Він писав за їхніми сюжетами балади.

Щодо його стосунків із Шевченком, то Петро Гулак-Артемовський безмежно шанував його творчість. Тарас Григорович, засуджуючи П. Гулака-Артемовського за те, що той «у пани постригся», віддавав належне його поетичному доробку, а окремі твори, зокрема переспіви оди Горація у повісті «Близнецы» назвав «геніальною пародією». Тож не випадково приятелі Гулака-Артемовського у 1877 році видали його твори з назвою «Кобзар П. П. Гулака-Артемовського».

Поховано поета в Харкові. На місці колишнього кладовища тепер міський парк, але могила залишилася.