Хоч експортно-імпортні операції з насінням сільськогосподарських культур у світі в умовах глобалізації дуже поширені, кожна країна прагне зберегти за собою хоч би частку власного виробництва. Це чинник продовольчої безпеки. Крім того, із насінням власного виробництва можна бути певним, що воно добре підходить для рідних кліматичних умов і не потребує змін в агротехнологіях.

А що стосується експорту насіння, то це справа вельми вигідна, бо йдеться про високу частку інтелектуальної власності у продукті. Як зауважує завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», доктор економічних наук Олександр Захарчук, на світовому ринку тонна насіннєвої пшениці коштує так само, як п’ять чи навіть десять тонн товарної. З насінням кукурудзи різниця ще більш разюча: за тонну насіння можна придбати 50, а то й 70 тонн зерна!

Отже, дуже важливо, як стоять справи з експортом та імпортом насіння в Україні. На жаль, не надто успішно…

За даними Міжнародної насіннєвої федерації (ISF), найбільший у світі імпортер насіння у грошовому виразі — Нідерланди (понад мільярд доларів США), не набагато від них відстають США (теж понад мільярд), на третьому місці — Франція (770 мільйонів) та Німеччина (майже 700 мільйонів). Україна лише на дев’ятому місці: 439 мільйонів доларів.

Проте самі по собі показники імпорту мало що означають без порівняння з показниками експорту тих самих країн. А тут починається цікаве: серед експортерів чільне місце посідають Нідерланди — 2 мільярди 40 мільйонів доларів США, вдвічі більше за імпорт. За нею ідуть Франція (1 мільярд 801 мільйон) та США (1,712 мільярда). України у десятці чи навіть двадцятці провідних експортерів насіння нема, її результат — 13—15 мільйонів доларів на рік.

Тобто якщо за експортом-імпортом насіння позитивне сальдо мають Нідерланди, Франція, США та Німеччина, то Україна — чимале негативне: мінус 423 мільйони доларів США. Щоправда, ще гірший результат у Росії (—40 мільйонів), але таким сусідством у світових рейтингах не варто пишатися.

З наведених фактів вчений робить висновок, що вітчизняне насінництво слід розвивати спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін: держави, насіннєвих господарств, селекціонерів та аграріїв. Зокрема, необхідно рішучіше боротися з фальсифікатами насіння, вживати дієвих заходів для підтримки вітчизняного насінництва на внутрішньому ринку. Підвищення якості насіння сприятиме отриманню дозволу на його продаж на території ЄС, чиї кліматичні умови близькі до українських. Тоді буде шанс перетворитися з імпортера насіння на експортера.