Роман КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»

Рідко яке видання може похвалитися таким довголіттям. З газетних сторінок промовляє сама історія. Гортаємо архівні підшивки, які вражають численними красномовними фактами, людськими долями. За публікаціями можна простежити цілу епоху, яка вривалася на газетні шпальти повідомленнями про здобутки і втрати, новобудови й післявоєнну розруху, голод і становлення економіки…

Долаючи історичний шлях від колись підпільного, потім офіційного, а нині до приватного видання, газета заклала основи інформаційного простору сучасної Черкащини. У ній зізнавалися в любові до України лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка Олександр Найден, Василь Симоненко, Василь Захарченко, пристрасні журналісти й письменники Семен Скляренко, Іван Ле, Микола Негода, Григорій Білоус, Валентина і Петро Жуки, понад два десятки заслужених працівників культури, заслужених журналістів України.

Особливий вплив перша обласна газета справила на становлення і розвиток наймолодшої в Україні Черкаської області. Перший номер «Черкаської правди» як спадкоємниці попередніх видань Шевченкового краю вийшов через місяць після оприлюднення Указу про утворення Черкаської області — 7 лютого 1954 року. Редагована понад 20 років Євгеном Гольцевим, газета, що виходила шість разів на тиждень 100-тисячним тиражем, увійшла до числа найцікавіших видань України. У 1968 році з нагоди 50-річного ювілею «Черкаська правда» удостоєна високої державної нагороди — ордена «Знак Пошани».
У її редакції завжди працювали сміливі й відчайдушні патріоти, які не могли залишатися осторонь різноманітних владних перегинів. За вказівкою верхів «штрафників» репресували, в кращому випадку звільняли з роботи без будь-яких пояснень.

Як зауважила нинішній головний редактор «Черкаського краю» Тетяна Калиновська, історія газети — цікава і водночас драматична. Однак навіть у надзвичайно складних умовах цензури, утисків партійних бонз і постійного нагляду всесильної «контори глибокого буріння» журналісти підтримували і захищали один одного. І не тільки газетярів, а всієї пишучої братії. У 1950-их роках, коли відбувалося цькування Володимира Сосюри, його твори надовго зникли зі шпальт літературних видань, письменник приїздив у Черкаси, пропонував редакції газети «Черкаська правда» поезії. Їх друкували під псевдонімом, і, щоб підтримати колегу, за кілька віршів оплачували весь гонорар номера. Непомітний історичний подвиг журналіста Петра Жука пам’ятають жителі Чигирина, де планували зводити АЕС. Замість писати реляції майбутньому об’єкту, Петро Миколайович серією публікацій переконливо зумів довести: атомна станція на легендарній Чигиринщині стане катастрофою для регіону.

Під назвою «Черкаська правда» газета виходила 37 років. З 1 січня 1991 року по теперішній час друкується під назвою «Черкаський край». У 2017 році комунальна редакція роздержавлена відповідно до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Нині засновником редакції та видання є трудовий колектив, який утворив товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Черкаський край».

Сучасна редакція газети — це високопрофесійний колектив, який не лише береже традиції, а й працює над запровадженням нових інформаційних форматів. Професійні майстри слова не обмежуються лише оперативною інформацією, а й готують до друку аналітику, різножанрові матеріали, зокрема не цураються гострої критики. Можна сказати, що газета стала таким собі колективним сучасним Робін Гудом, який захищає інтереси народу і держави. За це її й поважають.