СТЕЖКА В ПРИРОДУ. «Лебідонько, лебідко, а йди до мене, моя хороша!» — примовляючи, виманює свою підопічну з хліва Олексій Усар із села Колесники Гощанського району на Рівненщині. Саме тут вона успішно перезимувала. А тепер гордо фотографується разом із господарем — уже навіть не сичить на нього, як раніше.

— Їй ще й року немає, тому вона попелясто-сіра. Але ось, бачите, вже з’являється в неї біла підпушка: лебеді повністю набувають білого оперення лише на третій рік. Навесні помітив, як у пари лебедів, що оселилися на нашому сільському ставу, з’явилося потомство — четверо діток, бачив, як вони підростали. Один, щоправда, не вижив. А восени, коли похолоднішало, сімейство відлетіло. А ця красуня залишилася: чи то прихворіла, чи сили не мала.

Пішов якось на став рибалити — то був початок грудня. Все вже обледеніло, води мало, тільки маленький потічок десь, здається, з-під землі виривається — і вона там сидить. З’їжачилася, щось поїсти шукає. А яка ж у ту пору для неї їжа? Шкода мені стало лебідки: думаю, собаки загризуть, як торік у Рівному на Лебединці. Тож виманив її хлібом та й приніс додому. Обмостив сінцем кубло, утеплив хлів як міг. Та й почав годувати тим, що мав: зерном, кукурудзою, тертими буряками.

Так само віддано турбується про лебідку й господиня: вона, каже пані Марія, стала їй рідною. Втім, Усари розуміють, що червонокнижний символ шляхетності та вірного кохання вічно в хліві не триматимеш — лебідка ж бо підсвідомо теж чекає весни. Коли повернуться на став її родичі, Усари, які звикли жити з природою в повному порозумінні, випустять її. Й сподіваються, що знайде вона свою пару і продемонструє одвічну лебедину вірність…

Символ вірного кохання поки що в руках Олексія Усара. Фото автора

Натомість природа теж віддячує їм добром: ось поруч — джерело, де найчистіша вода в світі — просто тобі, як мінеральна, а ондечки, на Угольцях, найстаріші в Європі тополі щодня передають їм привіт.

Ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи Олексій Усар каже, що є вони для нього найкращими лікарями, бо саме від них набирається неабиякої життєвої сили — навіть тоді, коли, здавалося б, зовсім знесилений хворобою. Бо для нього центр Європи тут, у рідних місцях, де й вода смачніша, й повітря рідніше, і де тебе впізнають уже навіть лебеді. У яких, переконані селяни, людям ще треба повчитися відданості та життєвих принципів.

До речі. Зовсім поруч, у сусідньому Острозькому районі, є село з однойменною назвою Лебеді: популяція лебедів-шипунів у цих місцях доволі поширена.