Про те, як виїжджали з Луганська трагічного літа 2014 року, Юлія з Юрієм згадувати не люблять. Головне, що їхня не така вже й маленька сім'я — плюс дві дитини — вціліла. Щоправда, навіть зараз просять не називати в газеті їхнього прізвища: зв'язки з тимчасово не підконтрольною Україні територією, де залишилася рідня, міцні, й невідомо, як влада самопроголошеної республіки поставиться до успішної адаптації в нових умовах тих, кого змусила стати вимушеними переселенцями. У Кремінній, де знайшли притулок, треба було організувати власну справу, що була б не лише до душі, а й давала змогу вижити.
«У Луганську в чоловіка був такий заробіток, що я могла не працювати, виховувала дітей, займалася новорічними костюмами і взагалі тим, що мені подобалося. А тепер так виходить, що шиття — це основне, що дає нам дохід», — розповідає модельєр-конструктор швейного виробництва Юлія. У Юрія в рідному місті залишився будівельний бізнес. За нових обставин, коли дружина заговорила, що могла б шити для людей, він зрозумів: треба шукати передусім обладнання. Справа витратна, навіть коли порахували все те, що було відкладено на «чорний день». Куди йти по допомогу? Нові знайомі підказали дорогу до громадської організації «Кремінська бізнес-асоціація», а вже там навчили, як правильно оформити заявку й отримати від ПРООН грант, що спрямований на відновлення і розвиток інфраструктури місцевої громади.
Швейне ательє облаштували в старому будинку колишньої місцевої друкарні. Але ж таких ательє в місті багато, хоч, правда, талант Юлії, яка до збройного конфлікту в Луганську мріяла навіть про викладацьку роботу в коледжі технології та дизайну, швидко оцінили і в Кремінній. Та подружжя вирішило ввести нову для міста послугу: чистити і реставрувати подушки та ковдри. Хоч майстерня переселенців працює лише чотири місяці, вже з’явилася навіть своя клієнтура.
Помічників у подружжя поки що немає. «Якщо буде така кількість замовлень, щоб глянути вгору не було коли, зможемо залучати й інших працівників. Це ж і ми матимемо більше прибутку, і людям буде робота й заробіток», — мріють Юлія та Юрій.
Та й зараз довго теревенити їм ніколи, бо в сусідній кімнаті чекає бабуся, яка замовила ковдру. Юлія поспішає виконати побажання клієнтки. Їй щиро хочеться бути корисною для людей, тож ковдра, яку шиють з таким настроєм, напевно зігріє навіть у найпрохолодніший день.
Ми в Google+