Прозаїка, поета і публіциста Миколу Махінчука відзначено Міжнародною премією імені Володимира Винниченка. Почесну нагороду заснував Український фонд культури в 1990 році. Її присуджують за творчі досягнення в літературі, мистецтві та за доброчинну діяльність.

До когорти красного письменства Микола Махінчук долучився, набувши багаторічного досвіду на журналістській ниві. Найтриваліший час (15 років), аж до виходу на заслужений відпочинок, обіймав посаду першого заступника головного редактора газети «Урядовий кур’єр». Тут, у колі вже відомих на той час майстрів художнього слова Михайла Сороки, Івана Власенка, Євгена Колодійчука, Андрія Чирви, зробив перші кроки у вітчизняну літературу. Повісті, романи і поетичні збірки Миколи Махінчука з’являлися майже щороку. Найвагоміші з них — «Марчуківський куток», «Переяславський скарб Михайла Сікорського», «Твердь землі», трилогія «Мереживо мінливого часу» — схвально оцінили літературні критики, вони стали популярними серед шанувальників новинок української прози. За повість «Переяславський скарб» письменника було відзначено преміями Фонду Волиняків-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету у Нью-Йорку та імені Героя України Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців.

Та як виявилося згодом, успішний прозаїк має ще один талант — блискуче володіє поетичним словом. Упродовж останніх трьох років вийшли у світ його збірки поезій «Незамулені джерела», «Балади про справжнє» і «На пристані надій». У них муза поета відкриває читачеві об’ємисті історичні пласти буття рідного народу, його злети і поразки на шляху боротьби за незалежність нашої держави аж до буремних подій сьогодення.

Останні дві книжки автор презентував цими днями в Українському фонді культури імені Бориса Олійника з нагоди свого 75-річчя. Цій даті й було приурочено пошанування Миколи Гавриловича званням лауреата Міжнародної премії імені Володимира Винниченка. Високу відзнаку ювілярові вручив голова УФК Олександр Бакуменко.

Оцінюючи у вітальному слові творчий внесок письменника й поета у розвиток сучасної української літератури, він відзначив притаманні поезіям Миколи Махінчука почуття родоводу, поваги до національних традицій і святинь, синівської любові до рідної землі. Ось як щиро зізнається про це сам поет:

Без тебе, рідна земле, я не мислю
         Ані себе, ані свого гілля,
         Тому й шукаю шанс тебе возвисить
         В Книзі Буття хоч би десь на полях.

Сказать про те, про що ніхто не мовив,
         А дещо застаріле уточнить,
         Нехай колись моє синівське слово
         Тобі в пригоді стане хоч на мить.

На презентацію нового творчого доробку Миколи Махінчука, за давньою традицією УФК, запросили, крім колег і друзів, працівників столичних бібліотек, освітян. Їм і подарував Микола Гаврилович кілька десятків книжок з автографами. Тож нехай його щире, правдиве поетичне слово стане у пригоді широкому колу читачів, виконає доброчинну місію — пробудить у них синівську любов до рідної землі, Батьківщини.

Павло ЛАРІОНОВ,
заслужений працівник культури України,
для «Урядового кур’єра»

Поетичні збірки Миколи Махінчука з автографами поповнять громадські, шкільні та сімейні бібліотеки.