Національна опера присвятила цю виставу 125-річчю видатної співачки Марії Литвиненко-Вольгемут.

Марія Литвиненко-Вольгемут народилася в Києві, тут навчалася і працювала, зокрема, з 1935-го по 1953 рік була солісткою Київського театру опери і балету. Загалом вона створила понад 70 вокально-сценічних образів. Серед них Наталка й Терпилиха з «Наталки Полтавки» І. Котляревського.

Як відомо, оперу автор створив і поставив у Полтаві 1819 року, вона живе й нині. Тим більше не просто визначити, коли «Наталка Полтавка» відіграла в українській музичній культурі більшу роль: після 1819-го, наприкінці ХІХ століття чи у ХХ столітті?

Наша народна опера з’явилася поряд з першими європейськими: «Вільний стрілець» К.М. Вебера (1820), «Севільський цирюльник» Дж. Россіні (1815) та іншими. Є музичні твори, які подобаються слухачам більше або менше. «Наталка Полтавка» подобалася завжди, вона була бажаною, улюбленою.

У 1889 році Микола Лисенко підготував і опублікував клавір твору Івана Котляревського, створив оркестрову партитуру і написав увертюру та два антракти до картин. Тобто заклав міцне підґрунтя для професійного виконання опери. Відтоді твір належить двом авторам — І. Котляревському і М. Лисенку. Фольк-опера йде постійно вже два століття. Вона стала для співаків, диригентів, режисерів вокально-сценічною школою.

Музиканти глибоко цінують музику І. Котляревського. В опері 1819 року понад 20 номерів, не рахуючи додатків Лисенка. Це блискучі й невмирущі зразки: «Віють вітри», «Чого ж вода каламутна?», «Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати», «Ой я дівчина полтавка», «Сонце низенько», «Чи я тобі, дочко, добра не желаю», дуети «Підеш, Петре, до тієї», «Ой доля людськая» чи тріо: «Ей, Наталко, схаменися» і «Починаймо веселитися». Але крім цих зразків, є переробки пісень Г. Сковороди та інших авторів XVIII ст., які істотно змінив І. Котляревський. Це нові варіанти: «Всякому городу», «Ой під вишнею», «От юних літ». Важливу роль у творі відіграє козацька пісня «Ой не шуми, луже».

Якою ми побачили виставу І. Котляревського — М. Лисенка, що відбулася днями?

Усі виконавці ролей, зокрема Наталки — Н. Николаїшин, Петра — Д. Кузьмін, Терпилихи — Н. Кисла, возного — П. Приймак, виборного — Б. Тарас, Миколи — П. Приймак, співали професійно, переконливо, натхненно. Успіх артистів був забезпечений оплесками слухачів — глядацька зала була заповнена.

У виставі було вилучено деякі музичні номери, натомість додано у фіналі кілька танців. Докладніше про музичну редакцію М. Скорика та аналіз виконуваних вокальних партій варто поговорити окремо. Загалом позитивно оцінюючи виставу, зазначу, що в ній посилився розмовний елемент, а відповідно скоротився музичний. Побутова лінія посилилася за рахунок лірико-психологічної та героїчної (риси героїки додав М. Лисенко в увертюрі та антрактах). Щасливий фінал для молодих і на догоду всім дійовим особам та публіці був забезпечений усім сценічним перебігом. 

Степан ЛІСЕЦЬКИЙ,
кандидат мистецтвознавства,
для «Урядового кур’єра»