НА ВІДСТАНІ

Проблема дітей трудових мігрантів перейшла у нову площину — літературну

Ліна ПАРТОЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»

«Мама по скайпу» — книжка про непрості взаємини тих, кого роз’єднують кордони. Італія, Греція, Португалія, Польща і Росія. Нині 200 тисяч дітей і підлітків очікують якнайшвидшого повернення своїх батьків із заробітків саме з цих країн. Це та п’ятірка, де більшість мігрантів становлять українці. Спочатку вони розраховують на сезонну або одно- , дворічну поїздку, проте, спокушені достатком, залишаються там на десятиліття. У мам і татів утворюються тріщини в стосунках з дітьми, які чекають на них в Україні.

Скайп — міст, покликаний запобігти таким тріщинам. Про це (і навіть більше) йдеться в «Мамі по скайпу» — збірнику оповідань про дітей, чиї батьки заробляють гроші в інших країнах. Над нею, з огляду на власний досвід, попрацювали одинадцять українських авторів. Як зазначає головний редактор «Видавництва Старого Лева» упорядник збірника Мар’яна Савка, кожен твір унікальний, проте болісний.

Пані Мар’яна розповідає, як з’явилася ідея проекту: «Усе почалося з конкурсу, на який діти з усієї країни надсилали свої твори на тему «Україна, в якій я живу». Над багатьма зразками я справді плакала. Діти писали про те, що їм хочеться жити разом з батьками, які залишили їх тут самотніми, виїжджаючи за кордон».

Так зародився проект, який відразу ж підтримала Німеччина — ще один об’єкт української міграції. На його втілення пішов рік. І вже у березні 2013-го відбулася презентація книжки, написаної українською і перекладеної німецькою мовою, в обох державах. «Німеччина заговорила по-новому про мігрантів. Журналісти і читачі зацікавилися цим питанням», — наголошує куратор німецькомовного видання «Мама по скайпу» Каті Бруннер.

«Час дітей» — таку назву має одне з оповідань, що увійшло до книжки (автор Таня Малярчук). Ця розповідь ще з перших рядків стає причиною для переживань. «Ми стали королями сіл і пасовиськ, панами самим собі, господарями безтурботних днів і властителями безконечних ночей… Ми не сумували за батьками, ми ними пишалися», — так починається розповідь безтурботної дівчинки, чиї батьки за кордоном.

Вона днює-ночує зі своїми друзями, в яких найближчі родичі так само вирушили на заробітки. Вони рідко приїжджають, їх нема у житті дітей, які тепер самі за себе. «Нас називали бандитами, іродами, байстрюками, циганами. Ще нас називали безпризорним горем, заразами, убійством, татарами». Недитячі образи від тих, хто, навпаки, мав би захищати, — від дорослих. Твір кружляє навколо вільного дитячого життя, яке поступово перетворюється на жахіття: підліткова проституція, крадіжки, відділок міліції, похорон — такими подіями добігає кінця це оповідання…

Водночас не можна казати, що міграція — це абсолютне зло. Адже багатьом дітям заробітчанські гроші дали змогу здобути вищу освіту. Проект «Мама по скайпу» вже показав один бік правди — трагічний, але залишився другий, протилежний. Тож цікаво було б прочитати історії й про успішну молодь.