21 січня 2014 року виповнюються перші роковини з дня смерті державного службовця високого рангу, Заслуженого журналіста України, полковника запасу Збройних сил України, прекрасного сім’янина, вірного товариша Палія Миколи Івановича.

Передчасна невблаганна смерть на 69 році життя зупинила його серце. Цього року 13 березня Миколі Івановичу було б 70.

Він був представником того покоління радянських людей, громадян України, які втратили своїх батьків у кривавому горнилі Великої Вітчизняної війни, на долю яких припали роки напівголодного дитинства, важкий період повоєнної відбудови.

Уродженець села Пугачівка Жашківського району Черкаської області, вихований у простій селянській сім’ї своєї бабусі, при важко хворій матері, сільський хлопець Микола Палій ще школярем, у 13-річному віці, погоничем коней, запряжених у жниварку, розпочав свій трудовий шлях.

Непросте напівсирітське життя в нестатках і бідності з раннього дитинства формувало його характер, загартовувало силу волі, загострило почуття душевного протесту проти несправедливості, дворушництва і підлості.

Після успішного закінчення Львівського державного університету ім. Івана Франка молодий журналіст працював кореспондентом луцької міської газети у Волинській області. Після чотирьохрічної служби на Тихоокеанському флоті морський офіцер запасу Палій повернувся на Волинь і працював на відповідальних посадах у Волинському обкомі комсомолу, обкомі Компартії України.

Закінчивши Академію суспільних наук при ЦК КПРС, продовжував працювати у Волинській області на посаді другого секретаря Луцького міськкому партії, обирався депутатом Луцької міської ради народних депутатів.

Згодом Миколу Івановича ЦК КПРС направив у Туркменську РСР, де він працював тривалий час на посадах заступника завідуючого відділом ЦК Компартії Туркменістану, другим секретарем Ташаузького райкому партії. Обирався депутатом Верховної Ради Туркменської РСР.

З Москви, де на той час він уже працював інструктором ЦК КПРС, після проголошення незалежності України Микола Іванович із сім’єю повернувся в Україну й очолив Відділ контролю Секретаріату Верховної Ради України. Згодом призначається на посади завідуючого Відділом контролю, завідувача Історико-документального відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України.

На всіх посадах, які обіймав Микола Іванович в апаратах вищих органів державної влади, ми його знали і пам’ятаємо як здібного, вимогливого до себе і своїх підлеглих високоерудованого керівника. Його завжди серед колег по роботі вирізняли особливо високе почуття персональної відповідальності за виконання дорученої справи, добропорядність, високий рівень інтелекту і політичної зрілості, чуйність і людяність.

Знаємо і пам’ятаємо, скільки Микола Іванович особисто приклав зусиль для оформлення Кімнати-музею Кабінету Міністрів України, організації підготовки до видання історично-документального твору про історію всіх урядів України, підготовки та проведення в Урядовому будинку фотовиставок про регіони України.

Його заслуги удостоєні Почесної Грамоти Кабінету Міністрів України, багатьох високих відзнак.

Переконані в тім, що пам’ять про таких, як Микола Іванович Палій, хто присвятив своє життя вірному служінню державі і її народу, навічно має бути вписана в історичну спадщину України.

Панасюк Ф. Т., Яцуба В. Г., Толстоухов А. В.,
Євтєєв Ю. О., Гурицький Ю. О. , Московчук О.І. ,
Кукіза В. М., Берадзе Г. Р, Пугач В. П.,
Чернишов В. Г., Захарчишин В. В., Клименко В. І.